Якимось таким чином, що я й не помітила, у мене в черзі витягнули з кишені мобілу. Коли я вже схопилась, ясна справа, крадія поряд вже і слід зник.
Але, спершу, побачивши поряд якогось бомжа, стала бикувати на нього, що це він підрізав у мене телефон. Відразу підбігли допомагати офіціант, який стояв поряд, та адміністратор. Ще якийсь хлопець виступив у ролі перекладача з англійської на французську, бо так виходило швидше))
Адміністратор почав наїжджати на бомжа, а останній - вивертати кишені, типу в нього нічого немає. Коли він це робив, випала чиясь ліва чи то кредитка, чи то якась інша магнітна картка, яку той чмошник почав відразу рвати та ламати)
Продивившись записи з камер спостереження, адміністратор сказав, що на чувак був в капюшоні та обличчя не було помітно. Ну і що він наче викликав поліцаїв, але, як я розумію, ймовірність того, що апарат буде знайдено, трохи більша, ніж нульова, але десь біля цієї позначки.
Що ж, я вже встигла подумки попрощатись зі своїм телефоном та сіла малювати схему, щоб дійти до вулиці, з якої відправлявся бус. До цього користувалась додатком з підвантаженими мапами, тому вмістити малюнок 15-хвилинного шляху на один аркуш вдалось не відразу.
Схема на листочку, яку я накидала, не була дуже детальною, тому я десь з півгодини шукала ту кляту зупинку. Ускладнилось це тим, що на вулицях в таку ранню годину майже нікого не було, тому мені довелось трохи побігати. Врешті решт, помітила бус цієї компанії, але іншого напрямку, та знайшла необхідне місце.
Автобус до Люкса був десь на 80% пустим. Серед пасажирів, які були: якась парочка китайців, ще пару іноземців та українці, які також їхали на гру (хто з Києва, хто зі Львова).
Автобус привіз нас до залізничного вокзалу, звідки я і продовжила шлях.
Наскільки знала з інфи, яку кидав знайомий з Німеччини, зранку організовувалась якась гра між фанатами. Але, судячи за гугл-мапою, стадіон знаходився трохи в єбєнях, тому навіть не планувала туди йти.
За декілька днів до виліту з Києва мені раптом сяйнула думка, що я завтикала взяти замовити та забрати квиток в УФІ. На наших біло-синіх євровиїздах якось звикла, що їх завжди продають на місці. Почавши шукати інфу в інеті, виявила, що продаж на сайті був вже припинений, але по телефону мене заспокоїли, що будуть гостьові каси.
Потім, з файліком програми матч-дея, я також отримала інфу щодо того, що квитки можна буде забрати на місці, в отелі українських представників-організаторів, попередньо здійснивши замовлення. Добре, що за день до гри була можливість зателефонувати з тревел-сіма туда та зробити бронювання.
Отель був хвилинах в 45-55 ходьби від центру, тому я вирішила не їхати транспортом, а прогулятись пішки, щоб подивитись околиці - часу ідеально вистачало для того, щоб сходити туди та зворотньо (це можна було зробити різними шляхами), залишити речі та прогулятись центром перед грою і маршем.
Повна назва країни - Велике Герцогство Люксембург, а заправляє там всім королівська династія (чи герцогська, чи яка там). Люксембург - столиця та, логічно, що найбільш населене місто. Взагалі, це доволі багата країна з достатньо високим рівнем життя населення, відносно велика кількість людей працюють там, але живуть на прикордонних територіях в Німеччині, Франції та Бельгії. Але, в той же час, Люкс має значний зовнішній борг та дуже чутливий до змін чи криз в інших, особливо сусідніх, країнах.
Саме місто - дуже гарне.
Чим довше я йшла Люксембургом, тим більше у мене складалось таке-собі дежавю (виїзд в Тун).
Не дивлячись на близьке сусідство з країнами, в яких доволі гостро постає проблема мігрантів, в цій крихітній країні я цього не помітила. Принаймні, за спостереженнями щодо населення, міста, архітектури та будинків останнього, з'являється відчуття, що потрапляєш в таку собі міні-Швейцарію))
Саме місто має, так би мовити, декілька рівнів. Наприклад, коли йдеш з вокзалу до історичної частини, треба пройти через один з мостів. Деякі частини міста також поєднують мости, під якими йдуть житлові вулиці та будинки, які знаходяться далеко внизу) Річка в місті також є, точніше, воно, навіть, знаходиться на стику двох.
Історичний центр міста - загалом, приємні типові європейські вулички з крамницями та бруківкою. Вже було видно, що незабаром Новий рік - були продажі різних тематичних прикрас, мішури, подарунків, вогників та всякого такого.
Схожості із Швейцарією додавало те, що я була в обох країнах в приблизно однаковий часовий проміжок року. Тому, тут також, як і там на рік раніше, осінь вступила в свої повноправні володіння - було багато парків, "зелених" ділянок, дерев вздовж доріг, які майоріли палітрою всіх осінніх кольорів та їх відтінками: жовтий, зелений, помаранчевий, червоний та інші. На вулицях та узбіччях було багато листя, яке не прибирали, але це додавало навколишній місцевості тільки шарму та чарівності цієї пори року. Різного дрібного сміття, целофану або паперу майже не було, тому насичене барвами зображення пустинного шляху, викладеного бруківкою та вкритого червоно-жовтим листям, тишу якого тривожив лише ворон, можна було відправляти прямо на листівки. На нецентральних вулицях машини майже не їздили, тому йти серед нерухомого спокою тільки під тихий шелест з-під ніг було суцільним задоволенням)
В різних парках та між вулицями було багато таких спусків. З-за невеликого дощику вони стали доволі слизькими. На щастя, були поручні, саме з-за яких я і не навернулась пару разів. Самі ж люксембуржці снували вверх-вниз, як ні в чому не бувало, наче під їх підошвами бруківка враз ставала сухою та не ковзкою)
В різних частинах міста, загалом, навколо історичної частини, доволі багато руїн, старих будівель, фортець чи чогось такого. Назви більшості з них я не знаю, але про найвідоміші пам'ятки буде трохи далі.
Собор Нотр-Дам. На релігійності, судячи за все, вони не повернуті - єдиний собор в Люксембурзі)
З одних вулиць відкриваються види на ті, що йдуть внизу)
Блок з казематами. Протягом багатьох століть були захистом міста, нелічену кількість разів були атаковані, відбудовані та перероблені. Врешті решт, було якесь перемир'я, та захист був більшим ступенем зруйнованим. Зараз же - це одна з найвідоміших та найпривабливіших пам'яток серед туристів.
Також, в цій побудові є мережа підземних ходів, які, як вже писала, називаються казематами. Під час Другої світової війни вони використовувались в якості бомбосховищ та могли вмістити в себе 35000 людей. На момент моєї прогулянки вони були зачинені для відвідування (це є справа сезонна), але у мене і не було часу.
Віадук. Саме під цим залізничним мостом і знаходився хостел. Спершу я думала, що це персональна назва цього моста, та на ньому знімали Гаррі Поттера. Але після промайнувших сумнівів, що він якийсь занадто короткий та низький, я загуглила та дізналась, що той Віадук знаходиться в Шотландії))
В Люксембурзі є ще один відомий міст - Адольфа, але він був зачинений на реконструкцію - цілий міст просто завішали лісами)
Коли у мене витягнули мобілу о 3-4 годині ночі, я вирішила про це не писати батькам - не найприємніший спосіб прокинутись серед ранку. Я думаю, багато хто знає про сервіс мтс (та, здається, не тільки) - відправлення смс-ок через інет. Так от якраз ним я збиралась скористуватись, коли, нарешті, дісталась до мережі.
Але. Заходжу я вк і бачу 100500 повідомлень від подруги мами, яка там зареєстрована, з питаннями що зі мною трапилось, та хто дзвонив з мого телефону. Я ж, звісно, трохи прифігіла, але відписалась, що все нормально, потурбувала друзів, які були в онлайні з проханням персонально подзвонити мамі та передати привіт від мене, живої та здорової.
Далі ще веселіше - заходжу на фб. Зазвичай я рідко дивлюсь на папку з повідомленнями "Інше" - непрочитане може там висіти тижнями-місяцями, я просто забуваю звернути увагу. Але, не знаю, яким дивом, але того разу я побачила там звісточку. Відкриваю - повідомлення від чувака, з інфою, що він - поліцейський офіцер, вони знайшли мій телефон, та я можу забрати його в Брюсселі за адресою, номером справи таким-то у того-то. Я сиділа з круглими очима та випавшею щелепою, по-іншому це не описати.
Як мені потім розповіла мама, це було наступним чином. Десь о 6:30 (краще б вже я о 4, мабуть, написала би) їй подзвонив поліцай, який почав англійською питати, чи я її дитина, називаючи ім'я-прізвище, та казати далі щось нерозбірливе, але її від цього вже трохи не хопила кондраха. Тоді він подзвонив татові на пароплав, і там вже змогли розібратись, що зі мною нічого не трапилось, а просто знайшли телефон. Але тут вже увімкнувся Шерлок, який постійно сидить всередині мами - вона почала думати, що зі мною щось трапилось, та я викинула телефон, щоб знали, де мене шукати. Коротше, я навіть не уявляю, як вони нервувались ці півдня, та дивуюсь, як не були підняті на вуха всі українські посольства в центрально-західній Європі. Мабуть, якби потрапила додому відразу після виїзда, а не за тиждень після, то батьки би компенсували відсутність переводу в праві фанати з лихвою)
Тож, відписавшись через кого тільки можна було, що зі мною все нормально, та я помахаю рукою зі стадіону, я пішла до місця збору українців (хотіла за звичкою написати "хохлів"))) перед маршем.
Після гри ще залишався час до боксу, тому я вирішила пройтись вечірнім містом, щоб зробити декілька фотографій. У мене було хвилин 40, яких вистачило з головою - все знаходилось поряд з хостелом, далеко ходити не треба було.
Абатство Нойминстер (Neumunster) - культурний центр та місце для публічних зустрічей. В свій час було декілька разів зруйноване та відбудоване знову, використовувалось, навіть, як тюрма. Зараз там відбувається багато виставок, семінарів, зустрічей та інших заходів.
Біля 11 годин вечора в суботу в центрі міста було зачинено десь 60-70% закладів. Супермаркет я бачила тільки 1, і то - вдень, після цього я його так і не змогла знайти))
Повернувшись, я якраз встигла на таке-собі афтепаті - перегляд боксу в одному з залів хостела. Брат мера надавав плюх іноземцю (шутка-мінутка). У всіх був настрій, наче ці дві перемоги того дня були такими вже непередбачуваними))
Тоді хлопці з Німеччини поїхали до одного з них, бо їм не вистачило місць в хостелі (дівчина на ресепшені ще дивувалась вдень - чого то так багато людей з України заселяються), а я пішла спати в очікуванні не менш цікавої події - відвідування мусарської дільниці в Брюсселі)))
Немає коментарів:
Дописати коментар