За день до гри хлопці ходили на бій Усіка, тому ми встигали лише на ту тягу, яка виїжджала з Києва біля 4 ранку (та і приїжджати о той самий час у Луцьк іншою не дуже хотілось). Коли о 3 ранку задзвонив будильник, і довелося вилазити з-під теплої ковдри, то мені на мить прийшла думка: "нащо ото воно треба". Але "та то таке") Тож, коли частина хохлів вже були на під"їзді до пункту призначення, ми тільки вітались на пероні вокзалу.
Майже всі вже були в Луцькому замку та в самому місті, тому було вирішено взяти квитки до Дубно, яке, за суб"єктивною думкою, здалось найцікавішим серед всіх найближчих пам"яток, селищ та інших місць. Ми планували відвідати замок в самому місці та Тараканівський форт в 6-10 км від нього (ще думали заскочити в Луцький замок, але, врешті решт, не встигли).
Незважаючи на невеликий розмір, Дубно виявилось доволі "розтягнутим" - від залізничного до автовокзалу було десь 5-6 км. В 15 хвилинах пішки від останнього знаходився і замок. Тож, відразу по приїзду ми рушили в ту сторону, щоб подивитись на історичну споруду та взяти квитки до Луцька.
Загалом, побачили містом багато смішних назв крамниць та вивісок. Всі фоткались на автарки біля магазина велосипедів з назвою "Аватар", а продавець/хазяїн кидав біля входу спопеляючі погляди, типу "понаїхало тут")
Коли прийшов час перекусити, ми виявили, що в Дубно не так вже й багато місць, щоб це зробити. Шляхом нам трапився якийсь генделик "Зустріч". Вивіска у стилі назв маркетів "Зіна 0-24" чи "АВС 0-24" та фото-обої з вогнями нічних хмарочосів Лос-Анжелеса/Лас-Вегаса/пр якби примушували задуматись, чи не закінчаться наш виїзд (принаймні, прогулянка) біля фаянсу в "місцях не настільки віддалених". Довго вагаючись, ми все ж зайшли туди. Але виявилось, що (можливо, на щастя)) кухня там ще не працювала (на годиннику був вже початок 11ї години).
Офіціантка нам порадила якийсь заклад, що знаходився трохи далі. Як ми виявили вже потім, він складався з бару та ресторану. Як праві фанати, ми, звісно, повернули до правих дверей та зайшли в останній. Сам зал виглядав якось доволі пафосно. Хоч, синтезатор в кутку спокійно гармоніював із стопкою меню та доместосом, але, глянувши на акуратно скручені серветки на столах, здалося, що ми, з рюкзаками та спортивками, там трохи не до теми. Та і повна відсутність людей як би трохи натякала на високі ціни. Але, щоб вже уходити із чистим сумлінням, ми все-таки вирішили подивитись меню. І що ж ми побачили - борщ по 6 грн)) Таких цін навіть нема у всяких "ПХ" та інших схожих закладах))
Тож, нормальний сніданок-обід на чотирьох нам обійшовся в 140 грн (з яких трохи більше 40% були: чайові та коньяк хлопців).
Пригадався момент з "Євротура", де мандрівники за пару доларів шикували в Братиславі. От десь так і у нас вийшло з обідом))
21 сторіччя, чьо)
А от, власне, і замок.
Історія Дубенського замку почалась в якості відносно невеличкої фортифікаційної споруди ще в 10 сторіччі, а вже в кінці 14 сторіччя князем Острозьким був побудований замок, як такий.
Під його мурами є підземні ходи, в які під час нападів ховались місцеві жителі із припасами, але ми в них не потрапили (навіть не знаю, чи відкриті вони).
В касах на вході нам відразу запропонували відвідати 100500 залів (кожен з них сплачувався окремо), але ми вирішили тільки погуляти навколо споруд та зайти в музей. На території знаходяться два паласи з безліччю різних воріт та входів, декілька башенок та такий собі вольєр-міні-зоопарк: голуби, морська свинка та якась птаха типу фазана (а може це був і він).
Якщо придивитись, то можна побачити лелеку)
Під башенками були невеличкі підвали. Територія навколо однієї з них була зачинена на реконструкцію, тож, ми туди не потрапили, але змогли підійти до іншої. З неї відкривався непоганий огляд на річку та прилеглу до мурів територію.
Музей виявився доволі цікавим)
Вольєр з тваринками)
Гуляючи територією, ми потрапили під несподівано почавшийся "градопад", від якого довелось сховатись в казематах (саме туди були найближчі відкриті двері). Але нічого цікавого там не побачили.
Ще можна було піднятись на рівень 2-3 поверху з фронтової частини одного із замків, неподалік від входу. Біля сходин валялась якась чи то вітром, чи то попередніми туристами повалена надписом донизу загорода, але ми подумали, що нам її необов"язково підіймати та дивитись, навіть, якщо вона і сповіщала, що прохід наверх був заборонений)
Після прогулянки замком в нас залишалось ще 3-4 години часу до відправлення буса в Луцьк. Як раніше в інеті підказав досвід попередніх відвідувачів, щоб дістатись до Тараканівського форту треба було їхати кілометрів 5-8 маршруткою, а потім ще пару йти пішки. Якщо врахувати те, що подолати цей шлях треба було двічі, то часу могло і не вистачити. Тому хлопці вже збирались їхати в сторону автовокзалу. Але, виявились, що таксі на чотирьох туди-зворотньо коштувало десь по 30 гривень, тому ми вирішили з"їздити.
Екскурсовода серед місцевих ми так і не знайшли, тому довелось лазити по проходах самостійно.
Форт був побудований в 19 сторіччі для захисту кордонів та залізничного шляху Київ-Львів. Під час Першої світової війни форт пройшов бойове "тестування", а впродовж радянських часів були спроби його використати як склад (для консервації та автозапчастин). Він був розчищений та було виготовлено спеціальне обладнання, але надмірна вологість не дозволила його використовувати за розробленим планом.
За інфою з інета, форт має 3-4 рівні підземних поверхів. Так як провідника у нас не було, ми блукали самостійно, із спалахом на телефонах у якості ліхтаря. Дійшли десь до полуторного-другого рівня. Тобто, від першого рівня були як сходи, так поступові спуски вниз на півповерха-поверх. В одному місці ми не змогли пройти по вузькому коридору, який йшов вглиб споруди, бо він був підтоплений, а гумових чоботів у нас, звісно, не було. Можливо, саме там і був прохід на нижні яруси.
Вздовж темних коридорів було безліч великих та не дуже кімнат різної форми, зустрічались навіть такі-собі трикутні. Всі стіни були помальовані, у більшості приміщень валялись стаканчики та пусті пляшки (не знаю вже, наскільки велике задоволення бухати в темному закинутому приміщенні))
Під ноги у форті треба дивитись уважно - окрім напіврозвалених сходин та порогів, зустрічали декілька разів глибокі чи то колодязі, чи то діри, частина з яких були завалені балками, серед яких дно так і не продивлялось.
-А ви знаєте історію про чорного-чорного ульрас?
-Це який гуму замість піро палив?))
Із дір та вікон другого поверху відкривався непоганий огляд на руїни всередині муру.
Декілька разів зустрічався і такий принт на стінах. У нас не було ніякої фарби, щоб замалювати, тому просто наліпили жуйку))
В інеті читала, що Тараканівський форт регулярно відвідають чорні археологи, причому доволі результативно.
А, взагалі-то, дивно, що таке цікаве місце ще безкоштовне та не приватизоване, ніхто не займається реконструкцією чи більш-менш організованими екскурсіями. Звісно, в мережі є безліч пропозицій турів туди чи місцеві, згодні це зробити за невелику плату, але я кажу про те, що цього немає безпосередньо на місці.
В руїнах ми пролазили години-півтори, та, вийшовши на автошлях, викликали таксі у зворотньому напрямку.
Чекаючи таксі біля придорожнього кафе-ресторану, побачили бусик з надписом "Kozak System". Дійсно, виявилось, що там їхав гурт. Принаймні, при нас туди сів соліст)
Вже за годину ми сиділи в автобусі та були готові їхати у Луцьк. Пораділи своїй обачливості, що заздалегідь взяли квитки в касах та сиділи на нормальних місцях. Впродовж хвилин 20, поки бус завантажувався на зупинці автостанції, туди заходило багато жінок 35+ років з однією і тією ж самою тактикою. Вони стояли хвилин 10, спопеляючи-докірливо дивились на сидячих хлопців, та, коли їм ніхто все-таки не поступався місцем, виходили та йшли в інший прохідний автобус (наш був прямий)) В чому була проблема прийти трохи заздалегідь за квитком - не знаю.
Вже за півтори-годину ми вийшли біля залізничного вокзалу Луцька. До місцевого замку ми так і не встигали - до гри залишалось трохи більше години. Перекусивши шляхом, ми рушили до стадіо.
Десь всередині гри почали з"являтись ті ж самі думки, що і о 3 ночі перед від"їздом: "Нащо ото ми сюди тягнулись, щоб дивитись на таку унилу гру". Але, врешті решт, результат став таким, як і сподівались)
Тягу нам довго чекати не прийшлось - часу було якраз, щоб зайти шляхом в маркет та неспішно дійти до вокзалу. Тож, вже біля 6 години ранку наступного дня ми були в біло-синій столиці)
Немає коментарів:
Дописати коментар