Черкаси

Про гру в Черкасах я дізналась десь за тиждень до неї та довго вагалась - поїхати чи ні. Ніхто з друзів на неї не збирався, більшість були зайняті дипломами) Але тут на WBC з'явився пост про спрінтак, та, подумавши, що диплом нікуди не дінеться, звичних виїздів, раз на один-два тижні, поки що немає, та це місто я ще не відвідувала, то вирішила приєднатись до компанії.
Тож, зібравшись 8го вранці, ми рушили до Черкас. Недовгий шлях пройшов непомітно, на під'їзді до міста ми зафоткались з прапорами на фоні бігборда з афішею матчу та попрямували безпосередньо до центра.

Водій зупинив мікроб неподалік центрального стадіону міста, на якому ввечері і відбулась гра, та ми пішли у напрямку набережної, шукати, де можна було поїсти. Як я вже писала, в Черкасах до цього не була та і не вистачило часу погуглити, що там є цікавого. Центр міста (чи це були "підступи" до нього) дууже нагадав мені ХБКовський район Херсона. Хто там не був - ринок, ринок, кругом ринок, ларьки, кіоски, розкладки, шкарпетки, іграшки, хозтовари та все таке інше)

В Черкасах є свій Хрещатик, але майдану, шин та барикад на ньому не було.
В місцевій піцерії, куди ми зайшли, клієнтів обслуговували рандомно, одну й ту ж саму піцу за різні столики принесли з різницею в хвилин 40-50) А ціни, як для Хрещатика, були нормальні.
Після того, як ми там посиділи, до нас підійшов чоловік з місцевого осередку вболівальників Великого Клуба та провів нас цікавою екскурсією містом.

Колись на цьому місці була давня могила якоїсь заможної особи. Археологи її розкопали, всі інші рознесли та побудували торговельний центр.

Колишній готель "Слов'янський", який побудований за проектом архітектора Городецького.

Далі ми рушили містом через парк, який знаходився неподалік пагорба Слави.

На цьому місці, наче, Батько Богдан писав листа москальському царю, але історичних фактів та підтверджень цьому ніяких немає.

Пам'ятник Іванові Підкові, який в 16 ст очолював боротьбу проти татаро-турків, центр якої був в Черкасах.

А це вже вид з цього скверу

А от і сам пагорб Слави та вид з нього

Після цього ми попрямували до набережної Кременчуцького водосховища, вздовж якого простягнулось місто, та Долини Троянд. Долини - це, звісно, голосно сказано, тому що вона є полісадом не дуже такого вже великого розміру з квітками. На самі ж троянди сумно було дивитись, настільки вони були присохлими - давалось навзнаки палюче сонце.

Лавочка для патріотів)

Якась баба влізла, зіпсувала мені кадр)

Прикольні тренажери під відкритим небом, зовсім, як в Європі)
Явно новіше нашого Гідропарку)

Реклама помітно відрізняється від суворої реальності пляжу у вигляді пенсіонерів з онуками дитсадкового віку))

Алея Небесної Сотні.
Колись все це місце було затоплене водою, зараз чи то висохло, чи то рівень опустився, але там вже давно житлові будинки, автошляхи і все таке інше.

Наче і обізвав, і культурно)

Черкаси, загалом, місто невелике - десь 17х8 км, тому за час прогулянки ми обійшли, в принципі, весь центр. Коли ми їхали, на небі трохи виднілись хмарки, але впродовж всього нашого перебування весь час палило сонце. Тому перед грою ми вирішили зайти в генделик, що трапився шляхом - трохи перепочити, підкріпитись. Хто поїв, хто поспав, та ми рушили до точки збору біля пам'ятника Хмельницького - за квитками та на марш.
Людей було не так, щоб дуже багато, більшою частиною - черкащани, також бачила на стафі Олександрії. Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що хохлів було десь 30-35.
Забравши квитки, ми попрямували з натовпом до стадіону.

Унікальна футболка)) Другої такої точно немає))

Схвалення місцевого населення)

Вже за деякий час ми дістались місцевої арени - Центрального стадіону. Але до гри ще було хвилин 40-50, а наш сектор знаходився якраз під самим сонцем, тому ми ще хвилин 30 втичили в затінку біля входу.

Сектор, як для гри молодіжки, зібрався доволі нормального розміру. Частину хохлів ми побачили на ньому та пішли до інших, які стояли на сусідньому.

Кузьма ходила туди-сюди майже весь тайм. Перші хвилин 20 вони, не поспішаючи, сходились на свої місця, а за 5 хвилин ще 20 - валили на перерву за межі стадіону. При чому кожне бухе чмо вважало за потрібне зарядити, йдучи повз, як туди, так і у зворотній бік, "Слава Україні". Типу, дивіться, який я афігенний - влаштував перекличку з ультрою.
Цей дід на собі трохи рубашку не порвав, так заряжав "Слава Україні", поки його хтось не відвів у сторону)

Весь перший тайм нещадно палило сонце, тому в перерві ми пішли шукати воду та постояти в затінку.
Мусора віджали автобус у школярів)

Прийшовши за пару хвилин до початку першого тайму, застали перфоманс) Роздачу серпантина, мабуть, пропустили в перерві.

Правильне виховання з дитинства)
Цей малий хвилин 15 бігав та стрибав під сектором, потім забіг на наш, де його між рядами почала ловити мама.
Хвилин за 5 я побачила, як біля центральних секторів, на відстані 3-4 від нас, він проліз через паркан, та його ловили працівники стадіону вже на бігових доріжках)) Пацан майже зробив прорив на поле)

Вже ближче до кінця тайму почався слем на сусідньому секторі)
До речі, на якості шизи позначилось, що були різні двіжи, бо ми, наприклад, деякі пісні не дуже так знали. Та і черкащани не знали всіх зарядів про вову, тож, у нас була змога внести трохи столичних тенденцій та віянь в їх фанатський репертуар.
Барабани були також недуже. На паровозі було всього по одному удару та не було їх взагалі при найулюбленішому народному заряді української ультри (а не завадили би). І багато що вони заряжали повільніше.

Ще на початку маршу хлопці з Черкас просили не палити піро під час гри - вони хотіли приймати у себе матчі Ліги Європи в наступному сезоні, та на стадіоні були присутні міжнародні інспектори.
На кінець 2-го тайму рахунок був 1:1. І раптом, на 95 хвилині наша збірна забила переможний гол та побігла до сектору.
І що тут почалось... Весь сектор, вся місцева ультра просто вибігла на поле, на бігові доріжки. Відразу склалось таке дежавю Ужгорода. Єдине що - не фоткались на фоні ультри)
Коротше, приймуть Черкаси Лігу Європи, ага.

Після гри ми відразу попрямували до мікроба, щоб швидко заїхати поїсти та відразу рушити додому - всі хотіли встигнути в столицю до останнього метро.

Графіті, присвячене Небесній Сотні.

Перед матчем ми сиділи в одному місцевому генделику, де нам, в принципі, сподобались і ціни, і обслуговування. Тому дівчина дала візитку з номером та адресою, та зворотнім шляхом ми вирішили заїхати туди ж.
Поївши, ми вже замовили рахунок та почали збиратись на вихід, але не все було так просто. Нам включили додаткові гривень 200 за щось там. Як пояснила офіціантка, це було за "живу музику", про що ми взагалі були не в курсі та ніхто не попередив. Я, наприклад, і не звернула уваги зовсім, що музика була жива, а не патефонна. Тут почались з'ясування відносин з мусорами (які вже не знали, як звалити), піротехнікою, "напишузаявами" від офіціантів і всім іншим. Коротше, звільнились ми тільки хвилин за 30.

Після цього кафе ми швидко посідали в мікроб та рушили, сподіваючись все-таки встигнути додому до останнього метро.
Але, як сказав хтось з хлопців, "не кажи, що виїзд закінчився, поки ще не приїхали додому". Коли ми під'їхали до моста з Черкас, то нас стопонув якийсь робітник. Він сказав, що проїзд перекрито, бо буквально хвилин за 10 до нашого приїзду там когось насмерть збили, тому туди тільки прибули експерти, криміналісти, швидка і всі інші. Тому ми ще хвилин на 30 застопорились перед цим мостом.

За ці півгодини за нами вже з'явилась нормальна така колона з автівок. При чому деякі, звісно, вважали себе найрозумнішими, а інших - лохами, та об'їжджали в надії, що останні стоять просто так. 

Врешті решт, там все владнали та відмили, та ми рушили додому. До останнього метро ми все-таки не встигали десь на півгодини. Зворотній шлях пройшов непомітно, бо майже всі спали. А на початку другої ночі ми вже були в Києві)