Полтава, Кубок

Як і всі інші, ми сподівались, що на кубок все-таки оберуть Львів. Але... Ну що ж, Полтава, так Полтава. Спершу, планували пробити шлях з Києва до Полтави хто стопом, хто собаками. Але потім, коли з'явилась інфа про потяг, то вибір пав на нього.
Вписавшись туди, хто з комфортом, хто на третіх полках, ми доїхали до міста призначення.
Дехто з компанії приїхав потім маршрутками, щоб витратити півдня часу на корисніші та цікавіші речі, ніж прогулянки Полтавою))

Тож, вже о 6-7 ранку ми були на місці.
Після того, як зійшли з тяги, ми попрямували в центр міста до орла, щоб вбити там пару годин до того, як піти/поїхати в Музей Полтавської битви.
Ще ввечері, на Петрівці я пригадала та помітила, що взяла фотік та забула картку пам'яті в ноуті, коли перекидала старі фотки, але повертатись вже було запізно. Та, на щастя, виявилось, що у знайомих була така ж картка в фотіку, і її переставили.
Сидячи на лавочці біля орла, по GPS ми випадково помітили, що неподалік нас, виявляється, є ботанічний сад та навіть якась річка. Це вже було щось цікавіше за парк, в якому ми знаходились. Та що там казати, це були місця в Полтаві, де ще не гуляли)) Тож, ми пішли шукати Ботанічний сад.

GPS показав відділок міліції - не помилився.

А от і вхід в Ботанічний сад) В принципі, за виглядом першого стало зрозуміло, що знаходиться всередині.
Але ми не втрачали надії на щось цікаве, бо за мапою там, навіть, повинно було бути аж три озера.

Перше озеро було прямо перед входом. Не дуже велике, але більш-менш нормальне. Без білих лебедів, але з карасями (чи якоюсь рибою) та лягухами.

Біля озера сидів рибалка, який і пояснив нам, якою стежкою прямувати, щоб знайти наступне.

Лягухи, про яких я писала.

Друге озеро було таке ж саме, як і перше. І там сидів такий же самий дід-рибалка.
Третє озеро ми так і не знайшли, натомість була якась чи то закинута, чи то розвалена будівля на кшталт складу, а за нею маленький генделик-бар-забєгаловка, в якому тусовалась компанія місцевої молоді - паті хард.

Пройшовши трохи далі, побачивши ідеальні дороги, охайні будинки з газонами та високими парканами/воротами, ми зробили висновок, що третє озеро "переїхало" в один з цих дворів. Можливо, і там же всі білі лебеді.
Тож, ми попрямували до річки.

Річка Тарапунька мала ще більш каналізаційний вигляд, ніж Либідь на Борщагівській)
Як я потім прочитала, це один з приток Ворскли, при чому найбільший з п'яти малих річок міста. Але саме в тому місці, де ми були - ну просто каналізація.

Далі ми вирішили, що, якщо вже є час, то чому би не прогулятись до музею пішки.
Шляхом вийшли до залізничної дороги, звідки, якщо піднятись на неї, відкривався вид на Полтаву.

Зробивши фотки "я тримаю на руці Полтаву", ми рушили вулицею до музею. Чесно кажучи, було таке враження, що ми вже вийшли далеко за межі міста))
Судячи з того, якою обгорілою виглядає ця автівка, всередині повинні лежати візитки Яроша.

Дощ все-таки ввечері пішов - привезли з Києва)

На вулиці дуже палило сонце, тому нашої радості не було меж, коли побачили воду. 

"От якби так на кожному кварталі, то і гуляти було би нормально".

Якась архітектурна споруда одного з місцевих жителів, я не знаю, для чого воно)

А тим часом вже і в полтавських дворах збираються прихильники створення Полтавської народної республіки та обгококоворюють проведення референдумів.

Тут вам і "русская вєсна".

Трохи полежавши та відпочивши від спеки в тому гайку, ми попрямували далі до музею. Шляхом знайшли таке класичне морозиво з дитинства в стаканчиках по 1,9))

Ці кози мені просто-таки позували

Коли я побачила цю вишку, чи що то таке, то першою же думкою було вилізти на неї та наліпити стікер) Так як я трохи боюся висоти, то долізла тільки до середини, але в наступний виїзд до Полтави вже точно прокачаю скіли та наліплю його зверху)
Якщо збільшити фотку та придивитись, то його можна побачити трохи вище третього знизу проміжку між поручнями.

Нарешті ми дійшли до музею. Спершу ми зайшли в Успенський собор, так просто, подивитись. Яке ж було моє здивування, коли приятель каже: "Подивись, а це, випадково, не арбітри? Якісь рожі знайомі" і вказує на п'ятьох чи шістьох чоловіків, які туди щойно зайшли. Я їх в обличчя не знала, але, як потім загуглили, то то справді були вони. Бачити, є, які гріхи замолювати перед грою))

Спершу трохи прифігіли, коли побачили цю картину - здалося, що то внизу валяється український прапор. Коли придивились, виявилось - шведський, але здалеку у 88% випадків можна сплутати. Якось картина не по фен-шую намальована.

Далі вже рушили в музей, де зустріли інших хохлів, які вже виходили з нього.

Герб Лубнів - що треба))

Після культурного збагачення ми пішли на найближчу зупинку чекати маршрутку в центр, бо пиляти весь той шлях назад пішки не хотілось. Маршрутки ми дочекались хвилин за 20-25, при чому за цей час там не проїхало жодної. Ми вже думали, що не туди сіли, що у всіх водіїв обідня перерва, але - ні. Просто в Полтаві так ходить транспорт)

Коли ми зайшли, в маршрутці грав не шансон, а "фрістайло ракамакафо", та на нас витріщалась оця собачка))

Дехто мені дуже розхвалював цей лимонад, якого немає в Києві, а зустрічається лише в Полтаві чи Харкові. Типу, виїзд не зараховано, якщо не скуштував цього нектару Богів. Але, як на мене, лимонад, як лимонад))

Після цього ми повернулись до орла, надибали квитки та пішли поїсти. Потім підтягнулись пару хлопців, які їхали маршруткою та ми з ними рушили в сторону альтанки на марш.

Вид з альтанки на Полтаву.

Як і щодо Пішохідного в Києві, думаю, мало хто міг би рік назад уявити подібні сумісні акції.

Ультрас, то є, Вася, звірі небезпечні, підкрадатись потрібно обережно, маленькими кроками)

В кого піро, в кого вогнегасник з тяги - дешево і сердито.

Фотки після, якщо не помиляюсь, першого гола.

Про гру, я думаю, нічого писати і не потрібно. Цю шалену радість, ейфорію просто неможливо описати словами)) У мене так взагалі - перший трофей, побачений на власні очі. До цього це було тільки в записах; знала, що колись було таке Динамо, яке нагинало і Барсу, і всіх в УПЛ, і золоті сезони робило. Звісно, ті кроти, які були на поле - це явно не Барса, але і на цьому приємно))

На деякі речі, як, наприклад, на це табло, можна дивитись нескінченно)

Як я писала, картка пам'яті на фотік була не моя,тому мені її потрібно було віддати - і на цьому фотки закінчуються.

Думаючи, що на зворотньому шляху в безкоштовному потязі буде задофіга людей, а як розповідали знайомі, то, в принципі, так і було, то ми взяли квитки на плацкарт Луганськ-Київ. Ооо, краще б ми поїхали сидячи зі всіма.
Як виявляється, ця тяга, яка повинна була прийти десь біля 3ї години ночі, запізнюється на три з гаком години з-за об'їзда осередків сепаратизму на сході. Взагалі-то це було вже не перший раз, але ми-то про це не чули. За цей час ми вже не знали, що робити на тому вокзалі. Хотіли, як краще, а вийшло - як завжди.
Коротше, коли "фан-тяга" прибула в Київ, ми тільки сіли на нашу і були в столиці десь біля 12. Всі позапізнювались на роботи/навчання, але це все одно не зіпсувало відчуття радості від такої довгоочікуваної перемоги))