Закарпаття-1. Говерла

Одного дня Коля в чат кинув посилання на Шипіт фест. Взагалі-то, я не відношу себе ні до хіппі, ні до нудистів, ні до растаманів, але стало цікаво подивитись на святкування свята Купала в горах. Тим більше, що ще жодного разу не ходила в похід в Карпати. Під час обговорення промайнула думка піднятись на Говерлу і звідти попрямувати до водоспаду, і так і вирішили зробити.

На Говерлі я ще не була, а у Колі туди підйомів вже більше, ніж виїздів за ДК, тому маршрут був складений ним.

Ввечері п'ятниці ми приїхали в Жмеринку, де ще встигли подивитись в місцевому генделику 2й тайм чвертьфінальної гри між Францією та Німеччиною та погуляти перед наступною тягою.

Та ж сама історія, що і в Полтаві. На мапі - річка, а на практиці - каналізація якась.

Нетипова Жмеринка)
Як зробили висновок, у будинку живе або художник, або наркоман)

Місцевий парк, в якому тусувався весь "цвіт" Жмеринки: декілька парочок, гоп-компашка та інші. Був навіть музичний супровід з тарантайки місцевих пікап-майстрів, які відточували свою майстерність на місцевих жмеринських левицях, котрі вийшли на полювання з пакетами сємок.

Пройшовши трохи далі, ми знайшли ще одну алею з деревами, яка закінчувалась біля достатньо нової церкви.

Є у мене періодично така проблема з заваленими горизонтами)

Загалом, місто, хоч і невеличке, але приємніше за, наприклад, Луганськ. До речі, всі дороги просто у відмінному стані, як не дивно)
Сівши на тягу, ми рушили до Коломиї, де рано зранку наступного дня була пересадка на іншу собаку.

Вже на під'їзді до нашого пункту призначення за вікном почались краєвиди не гірші за Швейцарські, а то й набагато кращі. Хіба що всюди були забори, та трава виглядала не такою зеленою, як в Альпах.
Вийшовши з тяги, ми відразу рушили в сторону КПП, щоб оминути інші групи  туристів, які їхали з нами.

З дозволу рятівників, які були на КПП, ми до вечора залишили у них рюкзаки, щоб підійматись без ваги за плечима.
Попереду нас очікував шлях у 8 км рівної дороги та приблизно 7 км підйомів різного ступеню нахилу. Як тільки ми пройшли метрів 500, моїм очам відкрились пейзажі, від яких просто відвисла щелепа. Вже наче писала, що цей похід Карпатами був у мене таким собі дебютом, тому схожі картини я бачила лише на чужих фотках. Навколо були височенні схили, вкрити високими соснами та іншими хвойними, пики яких, наче, ще трохи і пронижуть хмари. Здавалось, що між рядами дерев була легка димка. Це хвойне море переливалося всіма кольорами зеленого, неначе кожне дерево мале свій домішок до кольору.

За деякий час почались перші нормальні підйоми вгору. Погода була дуже спекотна, а сонце нещадно палило в потилицю. Але всі незручності компенсувались крутими краєвидами, які з кожним пройденим вверх метром ставали ще більш шикарними.

Такий собі "соснепад".

Якийсь цвинтар сосен. Загалом, на схилах було доволі багато лисин від вирубки. І на деревину брали явно не тільки хворі дерева.

А от і сама вершина. На такій відстані люди там виглядають менше мурашок.
На деякий відстані від вершини було джерело, з якого можна було умитись та напитись чистою льодяною водою, яка після нашого подоланого шляху в таку погоду була просто нектаром Богів.
Залишалось не так вже і багато, але я вже починала нити, типу "може ти сходиш з фотіком, а я тут почекаю") За таким ниттям ми непомітно дійшли до фінального підйому в 750 м довжиною, та відкрилось 100500 дихання.

Нарешті, проклинаючи все протягом останнього підйому, я вилізла на цю гору. Мабуть, без мене Коля туди б піднявся на півгодини-годину раніше)
Коли підіймалася, то 100500 разів встигла подумати, чого я туди поперлась і чого мені не вистачало для щастя, що я йшла під палючим сонцем фіг зна куди. Але те, що мені відкрилось зверху, компенсувало всі, так би мовити, страждання та пробудило бажання до підкорення нових вершин))

Цифровік/телефон + палка + скотч/ізолента = гоу-про по-українські)

Спуск пройшов непомітно. Без рюкзаків ми просто збігали вниз, тому вже десь за годину вийшли до рівного шляху. А там нас до КПП підкинула молода пара, які приїхали на машині та залишали її перед підйомами, таким чином, зекономивши нам з годину.

Забравши наші рюкзаки, ми селом пішли до залізничної станції, щоб дістатись Рахова. Тяга запізнилась приблизно на годину. При чому, це стабільно, місцеві аборигени нам казали вже час із запізненням.
Стоячи біля колій, ми маялись від нудьги. І Колі з другого разу поцілив камінцем квакушу, яка скакала повз нас та нікого не чіпала) Жаба вирубилась та лежала пузом вверх. Я пропонувала Колі зробити їй штучне дихання - і привів би до тями, і, можливо, перетворилась би на гарну дівчину, але він чогось не захотів. Перед прибуттям тяги, жаба оклемалась та потихеньку пострибала, тож, все закінчилось хепі-ендом)

Діставшись Рахова, ми знайшли наш готель, в якому бронювали на ніч місця. Постояльців там було мало, тому за відгук на букінгу нам дали місцевий "люкс" за ту ж саму ціну. Вся його люксовість була в наявності ще одної кімнати та більш просторої ванної. По телевізору ми ще навіть встигли подивитись другий тайм, додатковий час та пенальті м'ячика.

Читати далі