Закарпаття-3. Шипіт

Наступного дня, вставши зранку, ми з Колею та Бородатим вирішили сходити на, власне, сам Шипіт. І покупатись, і подивитись)

Водоспад виявився не таким вже і великим. Принаймні, я думала, що він буде вище.
Зібравшись з силами та духом, ми занурились під його крижану воду) У мене це вийшло з другої спроби)

Цей кнур лежав у підніжжя, куди з'їжджались всі автобуси з туристами (цей водоспад є доволі популярним місцем). Спершу я подумала, що це якась статуя - настільки йому все було пофіг)

Часто траплялись кущі з чорницею. Дехто з відпочиваючих ходив та збирав її з собою, ми ж просто наїлись.

Під сонцем було доволі спекотно, тому ми з карематами пішли полежати в гори трохи вище від всіх наметів, в затинок.

Повернувшись до наметів, ми потрапили під нормальну таку зливу з градом. Тому з півтори-дві години нам довелось ховатись по наметах. Коли ж вилізли збирати речі, бо вже був час рушати на тягу, то ще і встигнули трохи намокнути. Спустившись, нарешті, по болоту вниз, знайшли водія, зафоткались та рушили на мікробі в село на залізничний вокзал.

Сівши на тягу, ми рушили додому. Навкруги знову були чарівні схили та гори, з якими не хотілося прощатись.

Деколи в мене виходять такі фотки, що навіть мені подобаються)

Навіть не можна описати чи передати фотками всю ту чарівність та загадковість, якими віяло від вершин, оповитих туманом. Здавалось, що я кудись в Хогвардс їду)

Вже наступного ранку ми всі приїхали в столицю.
Сказати, що Карпати мене вразили та зачарували своєю красою - це не сказати нічого. В таке місце хочеться повертатись знов і знов. Просто поблукати стежками, якими ніхто не ходив, попити крижану джерельну воду, полежати високо серед сосен, милуючись схилом з зеленого моря навпроти)