Коротше, одного разу на одному з виїздів (якщо не помиляюсь, то був МетаДон), ми з Сашком вияснили, що обидва хочемо катнути влітку в Європу автостопом. У мене був досвід оформлення візи, у нього - намет, на тому і порішали.
На етапі планування наш маршрут був просто наполеонівським - за три тижні з'їздити до Амстердама і повернутись) До Бенілюкса ми так трохи і не доїхали, а в бік Швейцарії навіть і не повернули (це все зачарований Ганновер, з якого не можна просто так взяти та виїхати та гостинність Дениса)) і повернулись трохи раніше, до виїзда в Харків, але про це потім.
Візи пооформлювали через чехів. Встигли, ще поки в них були місця, бо зараз це вже дуууже складно зробити. Навіть вдалось відморозитись від покупки квитків, вистачило бронювань та складених маршрутів.
У мене це була така собі перша серйозна подорож з великим туристичним рюкзаком (який вже зараз як рідний)). Тому я не подумала навіть, що кожну зайву футболку чи пєчєньку буду просто кляти) З горем навпіл я все-таки дотягнула цей рюкзак на собі кілометр до метро)) Але вже на виході в центрі я зрозуміла, що дууже переоцінила міць своєї спини і організму в цілому. Так ще вийшло, що і я, і Сашко взяли печиво (яке, до речі, доїхало аж до Ганновера). Тому почала терміново шукати, хто б міг забрати зайві шмотки та ніштяки. Це була середина робочого дня, тому всі були чимось зайняті. Врешті решт, друзі підкинули ідею покласти це в камеру схову, з якої ввечері пакет забрав приятель.
Тож, вже наступного дня ми були на угорському кордоні.
Спершу, ми планували заїхати в Краків на зворотньому шляху, але, коли прочитали про товарняк з Гутніком, то зрозуміли, що це просто доля. Тому просто змінився напрямок руху за маршрутом, і ми почали з Кракова. Ну по тому маршруту, що ми планували на початку подорожі))
Приємно було побачити в місті стікера, які клеїла півроку назад)
Десь біля Мішкольца. Коли там стопили, дорогу перебігло якесь маленьке (або просто невеличке) оленя)
Якщо не помиляюсь, вже в Словакії
Взагалі-то, простіше було поїхати відразу через Польщу, але я наслухалась від знайомих, які поляки на кордоні прискіпливі до всяких квитків, бронювань готелів і іншого, тому був обраний перевірений шлях через угорців.
За перший день наш маршрут (якщо брати найкрупніші міста) виглядав приблизно таким напрямком: Захонь-Мішкольц-Кошице-якісь польські села.
Коротше, здавалось, що за цей день ми змінили 100500 машин, але їх було всього 11)
1) ужгородець, який нас підвіз до найближчого села (якщо не помиляюсь, в 20-30 км).
2) дівчина, яка їхала в Будапешт. Сама працює фармацевтом, точніше, налагоджує в якійсь великій компанії зв'язки з замовниками. Від кордону до Будапешта йде пряма траса. Нам же потрібно було вийти на повороті до Мішкольца. Тоді вона глянула на годинник, сказала, що в неї є зайві хвилин 50 та зробила крюк кілометрів в 30-40 (в одну сторону), щоб висадити нас зручніше. Мабуть, з-за того, що, як сама розповідала, колись також подорожувала стопом).
3) вийшовши там, де нас залишила дівчина, ми почали голосувати знову (вже до Кошице). Тоді затормозив одиин водій, який не розумів англійської, підібрав нас та розвернувся в діаметрально протилежну сторону від напрямку свого руху, щоб провезти нас пару кілометрів до розв'язки, з якої було краще дістатись Кошице.
4) біля тієї розв'язки ми чекали доволі довго. Тоді зупинився мікроб з двома чоловіками, які не розуміли англійської, але тільки схопились за голову, коли ми пояснили їм, який маршрут хочемо подолати автостопом) Знову ж таки, підвезли кілометрів на 40.
5) тільки-но ми вийшли, як загальмував дід, який нас провіз кілометрів 5-10 до повороту на Кошице (він їхав в іншу сторону). Салон виглядав так, наче він проїхався полем з відкритими вікнами.
6) далі був чувак, який підвіз до початку Кошице. Коли сіли, почав казати про "бензинку") Спершу подумали, що щось каже про гроші на бензин, але, виявилось, він просто хотів висадити на заправці)
7) хлопець, який підвіз до кінця Кошице (їхав додому в це місто, вирішив нас підкинути до виїзду з нього)
8) далі нас підкинули до виїзду з Пресова (здається, також якийсь хлопець). Місто знаходиться недалеко від Кошице.
9) словак, який, як дізнався, що ми з України, почав казати, що США хоче контролювати весь світ) Але він нам намалював схему із сіл, за якою було краще доїхати до Кракова.
10) далі, біля якогось села, нам зупинилась жіночка років 30, настільки мила та тендітна, що от про неї можна сказати, що какає фіалками) Як виявилось, нам пощастило, що вона їхала без чоловіка та двох дітей, тому було місце в машині.
11) і остання машина, щось типу жигуля, якщо не він, в якій були 2 поляка такого собі борщаго-троєщинського вигляду. Але, як виявилось, норм пацани. Коли ми приїхали в те село, було вже біля 11 вечора та зовсім темно. Тому вони з друзями (такими ж чоткими пасанчіками) почали думати, що з нами робити. Англійської ніхто з тих двох не знав, тому один з них після тривалих спроб щось пояснити, почав перекладати в гугл-транслейті на смартфоні. Врешті решт, знайшовся хтось один англомовний серед них. Ми якось зкомунікували з іншими через нього, та двоє з компанії поїхали з нами на автовокзал - подивитись, чи є автобуси до Кракова. Їх, звісно, вже не було, тому вони нас ще возили містом в пошуках супермаркету, де б купити воду серед ночі. Нарешті вони нас висадили, та ми розпрощались. А фраза одного з них до іншого: "Та курво що ти п'єрдоліш, дибілум, людям" просто зробила вечір, та пригадувалась всю поїздку) Мови різні, але ж скільки спільного))
Загалом, ми планували ввечері бути в Кракові, але стопили без таблички, тому такими недостопами від села до села зупинились у 60 км від міста десь під мостом в наметі))
Немає коментарів:
Дописати коментар