Ще перед попереднім виїздом мені в угорському посольстві відкрили дворазову візу, тому перед Генком на цей рахунок паритись не довелось. Якось так виходило, що і в Рапід, і в Тун ми їхали через Будапешт, але толком не подивились усі його пам'ятки та визначні місця. Тому вже цього разу я вирішила виїхати трохи раніше, щоб побути там більше, ніж півдня) Тому відразу після домашки з Говерлою я попрямувала на вокзал на потяг до Чопа.
Так як їхала я не 99 тягою, а трохи пізнішою, то на першу собаку з Чопа до Захоня не встигала, а тому до наступної в мене було трохи часу прогулятись містом. Цього разу це вже було годин 8-9 ранку, а не 6, тому на вулицях було доволі багато місцевого населення, яке, як я писала в попередньому звіті про Тун, доволі різнилось між собою. Тут були і бариги цигануватого вигляду, і доволі приємні люди нормальної зовнішності) Так само і будинки: на одній і тій же вулиці з одного боку були гарні та охайні приватні будинки, а з іншого - трохи пошарпані багатоповерхівки та гори сміття.
Ззаду дуже схоже на біотуалет
Пройшовши вже звичний митний контроль на нашому та угорському кордонах, я прибула в Захонь, де пішла купляти квитки до Будапешта. Як я вже колись писала, перед першим виїздом до Відня, ми пооформлювали собі isic, які вже окупили себе під час першої же поїздки угорською тягою) Але цього разу касир мені чогось не захотіла продавати квитки зі знижкою, мотивуючи це тим, що, не дивлячись на те, що студентський міжнародний, я, все-таки, не в Угорщині навчаюсь. Ускладнювалось це тим, що вона не розуміла англійської, а я - угорської. Добре, що неподалеку стояв якийсь дід з України, який допоміг з перекладом. Після мегоекспертного огляду мого українського студака та консиліуму з касиром з сусіднього віконця, вона все-таки продала квитки чи то на 30%, чи то на 50% дешевше (вже не пам'ятаю, яка там знижка), сказавши, що "з контролером буду розбиратись сама, вона мене попередила"))
А я, маючи хвилин 30 до тяги пішла пройтись парою прилеглих кварталів до залізничного вокзалу Захоня.
Контролер в потязі все-таки зустрівся, але у нього не виникло запитань чи претензій до обох студаків. На вулиці було вже темно, тож, закинувши речі в хостел, я пішла гуляти вечірнім містом.
До речі, в порівнянні з деякими іншими країнами та містами, Будапешт крутий в плані хостелів - можна зупинитись в самому центрі міста в дуже добрих умовах за 60 грн за ніч (це було ще коли євро був по 10,5, а не 15))
Погулявши трохи по "новому" берегу, я перейшла на інший.
Спершу я хотіла піти до Рибацького бастіону, але трохи не так зорієнтувала по мапі та вийшла до замку Буда. Але там я також ще не була) Сам замок, будівля, звісно, була зачинена пізно ввечері, але і на прилеглій території було доволі цікаво. З-за кам'яного мура (чи огорожі, чи стіни) відкривався чудовий краєвид на нічні вогні великого міста. Поряд із замком велись якісь чи то реставраційні, чи то ремонтні роботи.
Територія всередині замку доволі нормлаьна за площею (принаймні, мені так здалося). Тож, коли я туди тільки заходила, там ще гуляло небагато туристів, але коли я все обійшла, погуляла між будівлями, то вже нікого не було. Навіть, якось трохи моторошно, коли йдеш по вузькому проходу між високими будівлями або спускаєшся/підіймаєшся сходами - і навкруги нікого. Наче, зараз з-під землі появляться якісь старі привиди цього замка))
Тому, коли я не поспішаючи прямувала в напрямку виходу, до мене підійшов охоронець та показав пальцем, в якому напрямку знаходиться той вихід, тонко натякнувши, що мені вже пора та переконавшись, що я точно знаю, куди звідси валити)
В місті було вже годин 11 вечора, тож я погуляла ще пару годин біля набережної та повернулась в хостел.
Читати далі
Немає коментарів:
Дописати коментар