Коли я приїхала на залізничний вокзал та вийшла з нього, було десь година-дві ночі. Місто було зовсім пусте) Маючи мапу Брюсселя ще з пересадки там днем тому, я пішла просто по всім місцям із різними соборами, пам'ятками, які були на ній відмічені.
Не дивлячись на те, що була середина ночі та вулиці були пусті, всюди все було освітлено, навіть, прилеглі невеличкі вулички.
Вхід в метро. Незважаючи на те, що воно вже не працювало, ескалатор автоматично увімкнувся, як тільки я наблизились. Це було так несподівано, що я навіть шарахнулася в сторону. Так само він і вимкнувся. Ну я не стрималась, щоб так ще пару разів його не увімкнути-вимкнути)
Один із залізничних вокзалів. Їх там штук 5, мабуть. Вночі зачинений.
Взагалі, в Європі є певна частка потягів, які ходять на дальні відстані всю ніч. У випадку з невеличкими країнами - це, як правило міжнародні. У всіх же інших чогось триває перерва з 1 ночі до 4 ранку. На цей же час часто і вокзали зачиняються.
Брюссельська ратуша на площі Гран-Плас, зараз використовується, як резиденція мера. Вона знаходиться в історичному центрі міста, тому довкола на прилеглих вулицях повно в тій чи іншій мірі старовинних будівель, а в межах хвилин 20 ходьби є різні інші пам'ятки історії.
Площа, на якій вона знаходиться - доволі популярне місце серед туристів.Навіть, в таку пізню годину там гуляло пару компаній. По її прямокутному периметру знаходяться інші будівлі схожого з ратушею стиля, в яких зараз розміщені численні сувенірні лавки та кафе.
Ввечері площа має дуже крутий вигляд - всі будівлі навколо гарно підсвічуються, що в сукупності з їх архітектурним стилем надає всьому якийсь чепурний або іграшковий вигляд, всюди майорить різнокольорова ілюмінація, грає музика та стоїть ненав'язливий гамір.
Після прогулянки вулицями історичного центра я випадково натрапила на цілодобовий Мак. А з цим в Брюсселі проблеми - немає так багато закладів, як, наприклад, в Києві, які працюють всю ніч. Я, коли гуглила, знайшла тільки пару штук - і то якісь бари чи клуби. А саме цей Мак працював цілодобово тільки в той день тижня та ще в якийсь один, тому я його і не знайшла під час пошуку в інеті. Була вже 5 ранку, я вирішила завалитись туди, посидіти та пару годин підзарядити телефон (власники HTС можуть зрозуміти радість від знайденої розетки під час подорожі більше одного дня)). Після того я вирішила повернутись до залізничного вокзалу, звідки був автобус до аеропорту, трохи іншим, нецентральним шляхом, повз житлових будинків. Район, який умовно можна вважати центральним, є доволі великим та на всій його території, яку бачила, не помітила багатоповерхневих будівель. Зазвичай, стоять різнокольорові будівлі до 5 поверхів шириною в пару вікон.
Погулявши містом, я повернулась до вокзалу, звідки дісталась аеропорту та вилетіла на Мілан.
В Мілані у мене було, як мінімум, години 4 між літаками, вже і не пам'ятаю точно. Я вирішила сходити в торговельний центр поруч. Купила там, як і попередніх разів, різних няшок-вкусняшок-шоколадок та всякого такого. Вбила з годину часу, просто гуляючи та роздивляючись все, та не поспішаючи повернулась до термінала.
Рейс з Мілана до Києва був пізно ввечері. Якщо на попередніх, якими я літала, майже всі пасажири були європейцями (якщо і були українці - то переважно така ж молодь, як я, яких я впізнавала хіба що за паспортами чи символікою), то цей складався з наших туристів майже повністю.
Оооооо....який же це був жах)) Спершу, десь ще хвилин, мабуть, за 15-20 до оголошення і, відповідно, початку посадки до дівчини за стійкою підбігли, а точніше - підкотилися така собі типова парочка "раша туристів", які їздять тільки на "ол інклюзів". Низенький чоловік, діаметром більше, ніж заввишки та така ж сама бабонька, тільки на величезних підборах та в чорному балахоні, схожому на щось аля-Пугачова. І почалися наїзди типу "ми вам заплатили на 5-10 євро більше, цілуйте нам ноги та стійте з опахалами", а точніше - "ми заплатили за пріоритетну посадку, пускайте нас на літак". І пофіг, що ще посадку не оголосили, ми ж заплатили, давайте, пускайте нас. Бідна дівчина ледве якось їм пояснила, що потрібно ще трошки почекати. Після чого вони стали з таким виглядом, типу "хйня у вас, а не обслуговування, царі не задоволені")
Побачивши та почувши це, дві тітоньки за моєю спиною почали бурхливе обговорювання, на кшталт, "ані шо, асобєнниє, шо заплатили і тепер пріоритетно сідають? а ми - нє, ми як звичайні люди, будєм в очєрєді стоять". Здавалося би, яка вам справа, хто за що вирішив заплатити? Але ні - цю шарманку у мене над вухами зациклило до самої посадки.
Здавалося би вже сіли, все нормально. Але вже інша тітка позаду мене поставила до себе в ноги велику клітчату, таку класичну авоську, яка не влазила під сидіння. Хлопець-стюард підійшов до неї і почав просто-таки з безмежним терпінням пояснювати, що так і так, техніка безпеки, все таке, і запропонував знайти місце та покласти її наверх, де лежить весь багаж пасажирів. Але ні, тітонька не здалася і з невичерпним оптимізмом почала пхати сумку в завідомо менший простір під кріслом. Після 100500 спроби вона здалася та сказала "ну я її прідєржу, шоб нє улєтєла". Тут вже я не витримала і дуже чемно її попросила не морочити голову персоналу.
За деякий час ми, нарешті, злетіли.
Після таких моментів стає зрозуміло, чому існує стереотип щодо українських бидло-туристів. Добре, що сучасна молодь його потрохи виправляє, так би мовити. Мабуть, для роботи на українських авіарейсах, персонал проходить якийсь особливий вишкіл, бо я не знаю, як вони з таким терпінням спілкуються з такою кількістю людей, кожен з яких думає, що за 20-30 євро його повинні на руках приносити до місця в літаку та шукати особливий підхід, трохи не ключик до серця.
Щодо Брюсселя, то, в цілому, мені місто сподобалось. Брюссель розбитий на декілька районів. Той, по якому я гуляла того дня - це був історичний центр столиці Бельгії.
Після я ще була пару разів в цьому місті. Під час одного з візитів мені сподобався Іксель - можливо, трохи не такі архітектурно нарядні та яскраві будівлі, але все одно доволі приємний та затишний район, суто щоб погуляти.
Ще одне з місць, яке мені дуже сподобалось в Брюсселі - музей неподалік Європардамента. Називається типу Музею природних наук чи якось так. Що мене до нього привернуло - велика статуя динозавра перед входом. Колись в дитинстві я їх дуже любила, шарила у всіх їх видах, ознаках, навіть, хотіла стати археологом. Тому побачивши цього тиранозавра, не могла не зайти) І не прогадала. Всередині була величезна кількість їх скелетів та макетів в натуральний розмір! Я просто ходила з відкритим ротом))) Фотки з того музею є в іншому пості.
Єдине, що помітно псує враження від міста - велика кількість різних арабів, негрів, чурок і інших подібних пасажирів.
Що ж, нарешті, вночі ми прилетіли до української столиці. Маршрутки вже не ходили, тому сумісно з двома жінками, які сиділи поруч в літаку, ми замовили таксі до вокзалу.
А на наступний день в мене вже були квитки до Севаса)
Немає коментарів:
Дописати коментар