середу, 27 листопада 2013 р.

Генк-3. Рим (27.11.13)


На третій день у мене був рейс з Будапешта до Рима.
Літак вилітав в середині дня, тож я встигла виспатись та неквапливо попрямувала в сторону метро, щоб дістатись до аеропорту. В Будапешті для цього потрібно приїхати на кінцеву станцію гілки метро та потім ще трохи автобусом.
До речі, один корисний лайфхак. В угорській столиці ті ж самі квитки як для метро, так і для автобусів. Але вони різняться типами та вартістю: на один проїзд коштує 350 форінтів, на два - 590 (якщо правильно пам'ятаю). На вході в метро турнікетів, як у нас, немає. Там стоять невеличкі коробки, в які вставляються квитки. Тоді на них пробиваються ледве видні цифри та "відгризається" невеликий прямокутник. Далі ж перед ескалаторами стоять контролери, які дивляться, щоб був відсутній цей прямокутний кусок. Чи є контроль по вагонах або на виході я не знаю, жодного разу не траплялось. В автобусах же (принаймні, від метро до аеропорту) кожний пасажир на вході просто показує водію чистий квиток/проїзний або купляє його на місці/в автоматі, а далі - компостує всередині. Щодо контролерів в цих аеропортових автобусах також не знаю, зупинок вони роблять не так багато шляхом. До чого я це веду. Можна один раз придбати квиток на два проїзди, з одного боку закомпостувати в метро, з іншого - залишити чистим. Потім, коли великий натовп людей сідає в підземці, то тільки зробити вигляд щодо компостування і показувати сторону квитка з відірваним прямокутником, в цифри вони не вдивляються (та й їх майже не видно). Сідаючи в автобус, показувати чисту сторону та проходити далі, не компостуючи її потім. Звісно, можливо, мені просто щастило на відсутність контролерів, але, враховуючи вартість шляху до аеропорту десь у 2 євро, то півтори-дві сотки в сумі за всі євровиїзда зекономила)







Пройшовши вже звичну процедуру реєстрації та контролю, я зайняла своє улюблене місце. За час євровиїздів ним стало крісло в передостанньому ряду ліворуч біля вікна. Головним чином, тому що більшість людей відразу біжать наперед, а місця позаду залишаються вільними довший час, хоча з них також непоганий огляд з вікна, та можна зробити фотки без крил літака в кадрі.
Хто не літав лоу-костам - то найчастіше місце не вказане у квитку, люди займають живу чергу, спершу сідають ті, в кого пріоритетна посадка (за додаткове лаве), а потім - хто як займе. Чого "найчастіше", бо останнього разу (коли діставалась Валенсії), то на рейсі ryanair перший раз трапилось, що місце бронювалось. При чому я цього навіть не помітила, мені вже сказала на вході стюардеса.
















Вже за деякий час літак успішно приземлився в римському аеропорту. Так як квиток на бус до міста коштував 5-7 євро, то я вирішила дістатись стопом. Тому, коли я доїхала до вокзалу, звідки недалеко знаходився хостел, то на вулиці було темно.
В аеропорту я взяла безкоштовну мапу і після того, як закинула речі, відразу пішла по ній по місцевих пам'ятках, намагаючись подивитись якомога більше, бо зранку був наступний рейс, тож часу було всього до ночі.

















Шляхом, суто з цікавості, зайшла в книжковий магазин. Доволі прикольний, вибір значно більший, ніж в більшості наших, але і ціни вищі.




Йду вулицею, раптом дивлюсь - дніпрянські стікери)) Не можна ж пройти і не наліпити ще й наш)
















Фонтан ді Треві. Найбільший фонтан в місті. За рахунок того, що на задньому плані знаходиться стіна палацу, то перший здається ще більшим, ніж є насправді.
Я підійшла до нього пізно ввечері, годин о 9, тож, людей була просто туєва хуча.
Туди-сюди сновигали якісь індусо-арабо-бариги з жіночими хустками (не думала, що це такий ходовий товар біля найбільшого фонтана столиці Італії))





































Базиліка (Собор) Святого Петра. Це вже на території Ватикану, найбільша християнська церква світу. Багато відомих архітекторів працювало над цим храмом, та загальний час його будівництва складає 120 років.
Всередину я не змогла потрапити, як і в сади Ватикану, бо вже було занадто пізно. Навколо споруди була огорожа, всі входи через яку були зачинені. Навколо неї ходили та фоткались такі ж запізнілі туристи, як я.



















А от і візитна картка Риму та одне з найвідоміших місць Італії загалом - Колізей.
Раптом хто не знає - це найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, на якому проводили смертельні бої з гладіаторами та дикими звірами, на кшталт левів, тигрів, пантер, ін.
Звісно, що о 12 годині ночі він був зачинений, тому я просто пороздивлялась його ззовні.




Далі я повернулась до свого хостела, де трохи поспала. Трохи - бо рано зранку потрібно було на бус до аеропорту на рейс до Брюсселя.
Перед відправленням з залізничного вокзалу, я ще раз завітала до фонтана. Цього разу там вже не було жодної душі, включно з нелегалами з шарфами.


Після фонтана я рушила на залізничний вокзал, звідки вже бусом дісталась римського аеропорту.
Взагалі, за ті півдня, що я гуляла, Рим мене вразив, хоч я майже і нікуди не потрапила) Півдня на таке місто - це взагалі ніщо. Там можна бродити-гуляти мінімум три дні. Головним чином, мені сподобалась велика кількість дійсно цікавих пам'яток історії, а не нудних музеїв, у сумісності з їх ненав'язливістю; гармонійне поєднання привидів та подиху колишньої історії з сучасним ритмом великого мегаполіса. На відміну від єдиного іншого італійського міста, в якому до цього була - Мілана, тут я себе комфортно відчувала, коли ходила вулицями - відсутній той тупий пафос, який в столиці моди пре прямо з кожного перехожого)
На жаль, я не потрапила всередину таких цікавих місць, як Ватікан, Колізей, Форум, Пантеон, але це буде чудовим приводом ще раз повернутись в італійську столицю)

Читати далі

Немає коментарів:

Дописати коментар