Найоптимальнішим за співвідношенням відстані та ціни був варіант перельоту до Брюсселя. На момент мого моніторінгу квитки з Будапешта туди коштували лише 10 євро. До угорської столиці же, під час однієї з візейровських акцій, також вдалось взяти нормальний тікет.
Щодо зворотнього маршруту, то я знайшла переліт з Кельна до Києва за 30 євро.
Відстань Брюссель-Шарлеруа - Люксембург - Кельн я планувала подолати стопом. Але, буквально за 2-3 тижні до виїзду, на сайті мегабаса з'явилась новина про новий рейс - Люксембург-Брюссель. Мегабас - лоу-костова автобусна компанія, де перші 3-5 квитків на кожен рейс продаються за 1 євро (через англійську версію сайту - за 1 фунт). Тож, мені неймовірно пощастило взяти 3 переїзди, Брюссель - Люксембург - Брюссель - Кельн, за 3,5 євро)
Отже, всі тікети були, маршрут був, залишалось тільки дочекатись дати відльоту)
Виїзд завдався з самого початку! Неподалік від воріт на мою посадку, люди чекали рейс на маскву, різниця була хвилин в 5-15, якщо не помиляюсь. Так от, пройтись повз них в футболці "Крим - це Україна" - безцінно)))
Тільки вийшла з літака в бус, як відразу знайшлось, чим зайнятись)
На паспортному контролі зустріла ще декількох хохлів. "О, знайомі обличчя", - подумала я. Вони вирішили так само))
Швидко пройшовши всі звичні формальні процедури перетину кордону, я рушила в місто. Угорські прикордонники не змогли не зробити підлянку - зіпсували мені чистий розворот в закордонці, коли ще на попередніх сторінках можна було би, за бажанням, вмістити ще штук 8 штампів. Цікаво, наскільки законно їх просити ставити штампи на певних сторінках?..
Не дивлячись на те, що Угорщина - це Європа, більш обдертих вагонів метро, ніж той, що під'їхав до мене, я ще не бачила)
Вхід до однієї із станцій метро.
Спершу маршрут планувався таким чином, що приліт в Будапешт був ближче до вечора, а наступний виліт - рано зранку. Таким чином, я могла без проблем перейти до зони для трансферних пасажирів, біля дьюті-фрі крамниць, та спокійно там переночувати) Таке є не у всіх аеропортах, але саме в будапештському немає додаткових перевірок при транзитах. Раптом, десь за місяць до дати візейр вирішив відмінити мій рейс. Тому у мене був вибір: або забрати гроші та їхати тягами, або обрати інший переліт, або їхати на день раніше. Я віддала перевагу останньому варіанту - тож, у мене з'явився зайвий вечір та день, щоб погуляти по угорській столиці.
Замок Буди (або Королівський замок/палац), побудований в 13 сторіччі.
Церква Матьяша та Рибацький бастіон.
Останній вдень виглядає чарівно - чимось нагадує фортецю з піску) Ввечері ще не підіймалась.
Вздовж набережної стоїть багато човнів різних розмірів, які перероблені під екскурсійний транспорт/ ресторани/ кафе/ отелі.
Ланцюговий міст. Наче, вважається найбільш вражаючим в угорській столиці, але всі інші, як на мене, не менш гарні, особливо, ввечері, у світлі різнокольорових вогнів.
Всі попередні рази, коли я була в місті на Дунаї, більша частина Парламенту була закрита від сторонніх поглядів - навколо нього постійно велись якісь реконструкційні та ремонтні роботи. Цього разу останні вже закінчились, та, нарешті, з'явилась можливість роздивитись всю його красу зблизька.
Будівля угорського парламенту - одна з найстаріших серед законодавчих в Європі, найбільша в Угорщині та найвища в столиці. Рішення побудувати цю споруду було прийнято невдовзі після об'єднання в місті трьох більш менших.
Ну а далі йде багато фоток безпосередньо будівлі.
Містом (я бачила їх тільки на новій половині - Пешті) зустрічається багато різних фігур, пам'ятників та статуй, нерідко - доволі забавних чи милих)
Я вже декілька євровиїздів хотіла відвідати музей Аквінкум, реконструкцію стародавнього міста, яке було колись замість сучасної столиці, але все ніяк не виходило. Цього разу я подумувала над тим, щоб піти туди, але потім вирішила, все-таки, обрати щось інше.
Пригадавши заброшку в Ганновері, подумала, що і в цьому місті повинно бути достатньо таких місць. В принципі, перші два за моїм списком я дійсно знайшла, але в жодне з них не змогла залізти, але про це згодом)
Будівля одного з трьох основних та відносно великих будапештських вокзалів.
Першим номером в моєму списку заброшек був парк атракціонів, який був майже в центрі - в міському парку. Я довго не вірила та переперевіряла координати його знаходження - як це так, щоб таке круте місце було ще цілим в самому центрі. По приїзду туди мене очікувало розчарування - парк дійсно був зачиненим, але не закинутим. Висіла об'ява, що він був зачиненим до осені. Територія виглядала настільки закинутою, наскільки вона може бути такою при зачинених атракціонах, але там бігав страус, та де-не-де ходили люди: щось ремонтували, робили, прибирали та всяке таке. Тому, зробивши декілька фоток через паркан, я поїхала до наступного пункту.
Варошлігет - міський парк. Територія - величезна, включає в себе всякі ресторани, зоопарк, ботанічний сад, замок, декілька музеїв та площу Героїв.
Саме з площі Героїв у свій час почалось моє знайомство з Будапештом)
Другим пунктом, та і, власне, останнім, куди я встигла доїхати до темряви, була закинута залізнична станція. Фотки звідти, які я бачила в інеті, були просто бомбезні.
Приїхала я в такий-собі спальний район, який мало чим відрізнявся від Трої чи Борщаги.
В Будапешті дуже популярне, хотіла би сказати - "мистецтво граффіті", але ні - просто обмальовування надписами та закарлючками всього. В метро їздять не тільки дуже обдерті вагони, але й дуже пописані) Такі ж зустрічаються і в багатьох тягах, так само виглядають і багато станцій. Ця не була виключенням. Я, навіть, спершу, подумала, що то і є та закинута станція. Але моя теорія не виправдалась - приїхала собака, та з неї вийшли пасажири.
Паркан навколо закинутої території був фіговим - навіть, я сама без проблем могла через нього заглянути. Але біля найбезпаливнішої ділянки для того, щоб перелізти, була якась житлова хатинка, а далі паркан добре проглядався з вікон якоїсь, схожої на офісну, будівлі. Тому я просто зробила пару фоток через нього, та вирішила полізти наступного разу, коли буду їхати не сама та залишу речі десь в іншому місці.
В моєму списку заброшек угорської столиці було ще пару, але вони знаходились в інших, різних кінцях міста, а на вулиці починало вже темніти. Тож, я вирішила не перевіряти привабливість дзеркалки на шиї для місцевої гопоти.
Колись читала, що Будапешт після заходу сонця не є самим безпечним містом, але, гуляючи до цього в центрі, не помічала цього, хоча бомжів є доволі багато. Можливо, всі темні справи відбуваються якраз в спальних районах, а, можливо, мені просто не траплялось таких випадків, але то таке, перевіряти не хотілося би) Тому я ще погуляла центром до останнього-передостаннього буса в аеропорт, та поїхала ночувати там, щоб не виїжджати з міста о 4 ранку.
Немає коментарів:
Дописати коментар