Зранку, попрощавшись з хлопцями до рейса, я пішла стопити до Біллунда. Але до цього вирішила трохи прогулятись Ольборгом, хоча б прилеглими кварталами.
"Друзів" я не бачила, не дивилась, тому зсередини кафе не уявляло для мене ніякої цікавості.
Про граффіті-роботу, яку я побачила на стіні, мені раніше розповідала М. Малюнок був створений українцями в рамках міжнародного граффіті-фесту, який проходив в Ольборзі (чи щось типу того).
Загалом, Ольборг є 4 за кількістю населення в Данії (до середини 19 сторіччя був 2м), є одним з найстаріших міст, має доволі великий за мірками цієї країни університет, також, в травні проводиться великий карнавал, який є одним з найвідоміших фестів у Скандинавії (принаймні, таку інфу я знайшла в інеті). Але, не зважаючи на вік та всі ці факти, в ньому немає багато якихось крутих архітектурних пам'яток. М. казала, що вони відвідували чи то якийсь замок, чи то щось схоже на нього, але він не був дуже великим чи вражаючим. Тому, прогулявшись з годину, я дійшла до майже виїзду з міста.
До цього я чула від знайомих, що, наче, в Данії стоп, як такий, не прийнятий. В чийомусь блозі я прочитала, що найчастіше вони шукають водіїв на місцевому ресурсі типу бла-бла-кар. Але, в той же час, на просторах мережі я зустрічала і пости, які свідчили, якщо вже не про дуже вдалий стоп, то, як мінімум, про його можливість. Тому, я, все-таки, вирішила спробувати свою вдачу. Тим більш, сісти на тягу ще вистачало часу.
Тож, вже хвилин за 15 мене підібрав хлопець, який їхав до Орхуса. Як я зрозуміла з розмови, він займався чимось типу інспектування агрохазяйств, полів, угідь та всякого такого. Саме тому він їхав з Ольборга кудись під Орхус. Незважаючи на те, що Ольборг є не останньою командою в датському чемпі, футбол, мабуть, там настільки популярний, що чувак навіть не знав, що він вчора був, та хто з ким грав) Тому я зробила короткий екскурс в систему проведення матчів групового етапу)
Я вийшла неподалік від центру Орхуса, тому вирішила пішки трохи прогулятись до місця виїзду на трасу.
Шляхом забрела в таке-собі чи то андеграундове, чи то неформальне місце тусовки хіпстерів (якщо чесно, слабо уловлюю різницю між цими поняттями): граффіті на будівлях та гаражах, якісь сараї, столи. Можливо, там просто бомжі живуть (погодьтесь, схожість з хіпстерами деколи доволі висока).
GPS показував, що мені треба було пройти до дороги через якийсь парк, в якому я, звісно, заблукала та ходила, мабуть, з півгодини. Все це тому, що в мене перестало ловити супутник на телефоні. Я вже потроху почала панікувати, що не встигну не тільки постопити, але й на тягу, але, врешті-решт, вийшла на правильний шлях)
Місце для стопу було невдале. Там було, де стати машинам, але воно було до повороту, через який об'їжджають місто автівки, які прямують не з нього. Можливо, саме з-за цього я простояла там години 1,5, та ніхто не зупинявся. Після цього одна жіночка вказала мені на поворот, що, типу, за цим напрямком більшість транспорту їде через нього. Але, то вже був майже автобан (принаймні, швидкісна траса), тому я встала біля невеличкого клаптика паркування (розміром на 1 машину) біля світлофору. Простоявши там ще хвилин 25, я знову нічого не зупинила, бо більшість їхали в самому дальньому від мене ряду. Тоді вже час почав піджимати трохи, та мені довелось рушити на вокзал.
Як я зрозуміла, в Біллунд взагалі не проведена залізнична дорога, бо довелось їхати тягою до Вейли, а там - швидко перебігати на бус. Хоч залізничне сполучення і розвинуто доволі добре в Данії, але розвинуто воно тільки між відносно крупними містами, в список який Біллунд, по ходу, не входить.
Миття рук для чайників)
Вже в аеропорту я зустріла хохлів, з деякими хлопцями місця були поряд - мабуть, райанейровський рандом розподіляє їх якось за національністю)
По приїзду вони рушили в місто, а я залишилась в аеропорту, перейшовши в зону для трансферних пасажирів, бо рано зранку планувала відразу йти на тягу до Загоня.
Будапештський аеровокзал дуже зручний в плані ночівлі - там немає проміжного контролю для трансферних пасажирів, тому можна перейти в зону біля дьюті-фрі магазинів, поспати там на зручних диванах з розетками та вай-фаєм та потім просто вийти)
Між собакою, яка була останньою перед моєю тягою (Чоп-Київ), та, власне, тягою було хвилин 20. Тому, хвилюючись, що не встигну, вирішила сісти на передостанню. Для цього мені треба було вийти десь о 5 ранку, але я, звісно, проспала та рушила десь о 6-7) В інеті я прочитала, що є така станція, як "Аеропорт" (Ferihegy), тому думала, що вона знаходиться десь поряд. Але до неї, як і до міста, треба було їхати бусом. На вході в бус, зазвичай, показують квитки, але обмінники так рано ще не працювали, форінтів в мене не було, а карткою чи євро розплатитись не можна, тому водій мене пустив просто так)
Ще коли я їздила через Загонь минулої осені, то ми зі знайомими дивувались, що там не було бариг "таксі, таксі, таксі треба". І, о диво, цього разу вони вже з'явились) Але, мабуть, така діяльність, на відміну від України, там може якось покаратись. Бо питали вони нишком) Як на картинці з пам'ятником члєніна, "псс, чуваки, таксі не треба". За ціною виходило так само, як і залізничним шляхом, тому для мене такий варіант був якраз більш зручним за собаку. Тож, назбиравши 4 людей (це не зайняло більше 15 хвилин), водій рушив. Весь перехід кордону, починаючи від вокзалу Загоня та завершуючи Чопом, зайняв десь хвилин 50. По закону підлоти, ми потрапили до самого балакливого прикордонника. Дізнавшись, що одна з дівчат родом з Донецька, незважаючи на те, що вона вже переїхала в Ужгород, він почав розпитувати у неї, що ж там та як там. А дуже цікавий дід, який сидів на передньому сидінні, почав з ним тріпатись про рашку. Але, зрештою, це скінчилось, та ми були на рідній стороні.
За годину, яка залишалась до тяги, я так і не встигла знайти розетку на вокзалі, тому ноут так і залишався повністю розрядженим, та в вагоні я майже відразу завалилась спати. Вже рано зранку я була в Києві та змогла виконати свій громадянський обов'язок, з-за якого так і поспішала з Будапешта додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар