Більшість як декілько-, так і багатоповерхових будинків були зроблені з якоїсь коричневої цегли, тому всі квартали були чимось схожі між собою. А в дощову погоду, яка якраз була на вулиці, темні кольори додавали ще більшої похмурості.
Зустрівшись на вокзалі, ми пішли в сторону набережної, зайшовши шляхом в українське посольство.
Набережна, якою ми гуляли, здалась мені трохи унилою. Щось типу озера в Тернополі, але з невеличкими човнами. Але, як виявилось потім, це було не найгарніше місце в Гамбурзі, та я ще просто не бачила всієї його краси.
Пройдись містом - збери велосипед.
О 12 ми зустрілись на залізничному вокзалі з іншими хохлами, які їхали через Гамбург та попрямували в госпіталь до бійців, які там лікувались. Хлопці привезли з собою в подарунок рози України та прапор, на якому ми дописали свої теплі слова.
Як розповідав Д., після подій на майдані та на сході, волонтери ініціювали домовленість між Порохом та Меркель про те, що Німеччина прийняла до себе 20 самих тяжких поранених. В Гамбурзі було тільки 6, всі інші - в інших регіонах країни. Дехто ще повністю не відновився, щоб ходити, дехто лежав в реанімації, декого переводили на операцію в інших відділок (чи корпус), тому до нас вийшло тільки двоє.
Якщо чесно, то, послухавши розповіді цих героїв, навіть, і не знаєш, які слова підібрати, щоб подякувати їм за те, що вони роблять (та і, взагалі, чи можна їх підібрати)..
У нас залишався вільний час до вечора: Д. з Ю. іхали ввечері тягою, всі інші - наступного дня машинами. Тому ми пішли гуляти містом.
Концерт-холл. Наразі триває побудова, планується, що це буде найвища будівля в Гамбурзі - 110м. Завершення будівництва планується на жовтень 2016, введення в експлуатацію - навесні 2017, а загальна вартість складає близько 800 млн євро. За домовленостями, там ще будуть отель та житлові помешкання.
Церква святого Михайла. Лютеранська церква, яка є найвідомішою в місті, та однією з пам'яток-візитних карток.
Якщо подивитись наверх будинків, то біля даху можна помітити такі собі невеличкі козирки. Раніше, а деколи й зараз, вони використовувались для того, щоб підіймати канатами наверх вантаж, який підвозився водними каналами.
На одній з площ була цікава експозиція. Не знаю, чому вона була присвячена, можливо, просто культурному збагаченню населення. Можна було прикласти вухо до труби та почути різні відомі мелодії. В деяких трубах навіть відео показували, але вже не пам'ятаю, що то за записи були.
В парку біля мого будинку такого майданчику не було(
Якщо чесно, то не знайшла інфи, що це за будинок, але він доволі відомий - зустрічається на багатьох сувернірних продуктах. Хоча, на мій суб'єктивний погляд, на фото виглядає краще, ніж вживу.
Rickmer Rickmers - корабель, який переробили в музей. Перед цим він використовувався під час 1 Світової війни та надалі - в якості навчального корабля.
Зафоткала його зовсім випадково, потім вже побачила серед памяток.
Коли ми їхали до бійців, то брали квитки на метро. Д. розповів, що вони дійсні ще впродовж деякого часу і для інших видів транспорту. Тому ми пішли на теплохід, який для місцевих слугував транспортним зв'язком між зупинками на березі, а для нас - міні-екскурсією по каналах.
На відкритій палубі теплохода нещадно дув холодний вітер, особливо, спереду. Всі закутувались куртками, закривали капюшонами, бафами та окулярами все, що тільки можна було. Але на одній зупинці на носову частину сіла чайка) Я все очікувала з фотіком, коли вона полетить, але ні - вона всю дорогу відважно боролася з повітряною стихією)) Деколи дуже забавно було, коли пір'я починало стирчати проти вітру, та вона роззявляла клюва у крику)
Під кінець поїздки вже вийшло сонце, яке, хоч трошки, але, все-таки, зігріло)
Перед тим, як зробити нормальну фотку всіх разом, дали фотіки одному чоловіку. Всі 2-3 наші фотки він зробив з якимось лівим чуваком, який сидів поряд. Можливо, "фотограф" подумав, що він з нами, але його це не виправдовує: чувак виходив то обрізано, то спиною, то ще якось рагульно (як і фотка загалом). На мій фотік після очікування в секунд 10 він так і не зробив фотку взагалі) Вже потім зафоткали нормально
Російський підводний човен. До 2002 року використовувався за призначенням, а потім вже став музейним експонатом.
Відчуття рідного вокзалу.
Далі вирішили пройтись в сторону Санкт-Паулі та Ріпербана. Назвою останньої часто називають вулицю червоних ліхтарів, але насправді вона має інше ім'я, а Ріпербан - це найвідоміша вулиця цього району з різними барами та всяким таким.
Жінок на вулицю червоних ліхтарів не пускають, але нам не довелось довго чекати. Ззовні було ще світло, тому, за словами хлопців, там не було багато чого цікавого, всі тільки виповзали.
Раніше в район Санкт-Паулі заходили в бари матроси торговельних суден, та жили (хоча зараз, мабуть, небагато що змінилось) бідні художники, артисти, повії та інші бідні когорти населення, бо там була доволі дешева оренда житла. З часом туди почали сповзатись, як таргани, афашники, анархісти, різнокольорові емігранти, педерасти та інші відброси суспільства. Недивно, що з розростанням хвороби толерантності, місцевий футбольний клуб отримав неабияку підтримку серед всіх толерастів не тільки в Німеччині, а й в усьому Євросоюзі. Дякуючи нормальності людей у нас, тряпка "орсенал повинен жити" зараз може бути використана хіба що для миття полів. А в Гамбурзі у схожому випадку банкрутства, у свій час, осередок скаму, все-таки, вижив. Недодавили, так би мовити.
Найзапекліші протистояння відбуваються з Ростоком та Дрезденом, ну і конфронтації з іншими двіжами, які не сприймають такий шлак.
Коротше, якщо коротко, подивитись на район, почитати про клуб - та подякувати всевишнім силам, що ти є нормальна людина))
Як казав Д., будівля поліції - якась дуже стара. А в інеті прочитала, що вона була об'єктом зйомок для деяких фільмів та серіалів про розслідування.
Далі інші пішли ще трохи погуляти в тому районі, де з заходом сонця та темрявою життя тільки починалось, а вирішила поїхати з Д. та Ю. до залізничного вокзалу. Розпрощавшись з ними до наступного дня, я перекусила та пішла ще раз пройтись вздовж набережною, щоб пофоткати вже нічне місто.
Ратуша Гамбурга. Побудована не так давно - в кінці 19 сторіччя.
Побудова коштувала десь 80 млн євро в перекладі на сучасну валюту. Якщо не помиляюсь, то і зараз будівля застосовується за призначенням. Також бере участь в "ночі музеїв". Хоч сама і не є музеєм, але, все-таки, історична споруда.
Погулявши ще години 1,5, я повернулась до Ж., наступного ранку вже о 6-7 потрібно було із зібраними речами стояти на станції метро.
Гамбург є другим містом в Німеччині за населеністю, те ж саме місце - за розміром порту серед європейських. Це є великий транспортний вузол, центр машинобудування та промисловості.
Загалом, у мене склалося двояке враження від Гамбурга. Як на мене, це місто неймовірної краси. Воно було трохи не повністю розвалено та розбомблено під час війни, тому не має якихось старовинних пам'яток архітектури. Але, в той же час, місто виглядає дуже гарно та незвично за рахунок безлічі каналів та проток, які на деяких частинах мапи розділяють вулиці просто павутинкою. По-своєму чарівно виглядає прямокутна геометрія будинків в комбінації з безліччю мостів, кожен з яких має якісь свої унікальні форми (принаймні, з тих, що я бачила).
Але, в той же час, як ласий шматок їжі притягує тарганів, так і це місто стало скупченням різного скаму, який не приживається в районах з нормальними людьми, однією з виразок сучасної Європи.
Після відвідування деяких міст думаєш: "яке воно цікаве/гарне/аутентичне/чарівне, хотілося би пожити в ньому тиждень/місяць/пару місяців/більше". Так от щодо Гамбургу в мене такої думки не виникло. Він мене зачарував собою, але місцевий контингент зробив все, щоб відбити бажання зупинятись там на більш тривалий час. Можливо, справа, в тому, що такі райони, типу привокзального чи Санкт-Паулі, просто траплялись за маршрутом. Але, зустрічають-то за одягом. Та і пущені на самотік болячки мають властивість переходити до більш важких стадій.
Немає коментарів:
Дописати коментар