Вже десь о 4-5 ранку я була на українсько-угорському кордоні. Собака була на пару годин пізніше, тож я ще пару годин подрімала та позаліпала за ноутом.
Влітку ми з приятелем вже їхали стопом з Загоня (того разу - на мячик в Краків), тож, 15-20-хвилинний шлях до виїзду з містечка був мені знайомий.
Шляхом зустрівся дитячий майданчик з вай-фаєм)
На вказівнику напрямку до Будапешта побачила харківський стікер)
Хоч, за моїми міркуваннями та за мапою, шлях, до якого прийшла стопити вже другий раз, і йшов прямо від автомобільного переїзду кордону, автівок було не так вже, щоб і дуже багато. Але я себе тішила тим, що був ранок, та у мене залишалось вдосталь часу, щоб дістатись до Праги (саме туди я планувала доїхати в перший день).
Пройшло десь 20 хвилин, поки зупинилась компанія ужгородців, які їхали на мікробі в Грецію через Угорщину та Сербію. Тож, якраз до Будапешта, мені було з ними за одним напрямком)
Порозпитували, хто з ким грає, нащо ото мені воно взагалі треба і все таке інше)
Я розраховувала дістатись Будапешта трохи пізніше, тому зраділа, коли приїхала туди десь об 11, та можна було трохи прогулятись.
Якщо мене запитати про улюблене не-українське місто, то я без роздумів назву таким угорську столицю. В інших європейських містах є більш відомі чи вражаючі пам'ятки історії, культури або, взагалі, цікаві місця, але щось таке є в Будапешті, що мені подобається та приваблює. Можливо, дається взнаки невелика кількість всяких кольорових та копчених (принаймні, мені так здалось). Можливо, вся справа в тому, як на кожному кроці історія стикається з сучасністю: в гармонійному поєднанні замків, фортець із житловими будинками на старому березі, старовинних будівель із неоновими вітринами крамниць та офісами на новому та мостами, які особливо чарівно виглядають ввечері, з'єднуючи пульсуючими артеріями дві половинки міста в одне.
Коротше, я завжди рада, коли трапляється нагода трохи прогулятись вулицями міста на Дунаї, а завдяки великому хабу лоу-костових ліній, така можливість з'являється трохи не кожного євровиїзда чи подорожі.
-О, Труханов, - сказали декілька друзів. Але це вид на Дунай та міст Свободи. Мости є однією з візитних карток столиці Угорщини.
Як не треба.
Як треба.
Схили частини Буда.
Повз них був мій шлях до виїзду з міста.
Я в Україні не пам'ятаю, щоб бачила ужгородські стікера, а тут - в Будапешті))
Зазвичай, при стопі в Європі, я користувалась сайтом hitchwiki. Є його версія на російській, але більшість інфи там стосується щодо стопу в країнах СНД. Стосовно Європи та інших континентів - дуже корисний англомовний варіант. По всіх більш-менш великих містах там є мануали щодо того куди і як діставатись, до якого автошляху яким автобусом їхати, на якій парковці або біля якого маркета ставати, щоб рушити в необхідному напрямку.
Так от, там було написано, що на під'їзді до автобану є Макдональдс, куди багато хто заїжджає та багато хто зупиняється. "Але ж ні, я розумніша, нащо мені пиляти зайвих пару кілометрів" - подумала я. Таким чином, я простояла десь з годину та вирішила, все ж, піти на місце, яке було вказано на hitchwiki. Але навіть воно було не дуже зручним. Рух був в 3 смуги, тому більшість автівок їхали на швидкості у крайній.
З табличкою "Прага" я простояла хвилин 40. За цей час проїхало всього декілька машин з чеськими номерами. Час потроху йшов до заходу сонця, тому я вже думала, що за пару годин, якщо нічого не зловлю, доведеться діставатись або аеропорту, або хостела, щоб заночувати. Наостанок я вирішила стояти з табличкою просто "DE" - як не як, мені треба було в Німеччину. І от, вже хвилин за 20 зупинився хлопець, який їхав до Мюнхена. Точніше, через Мюнхен, в якесь село. До Праги ніхто не зупинявся, а тому я і вирішила поїхати так.
Шлях зайняв десь годин 6. Чувак висадив мене кілометрів за 5-7 від центру біля одного з Маків. Загугливши найдешевший хостел, я рушила туди, скоротивши шлях трамвайчиком. До речі, при бронюванні ліжко-місць в той самий день або за декілька до потрібного багато хостелів надають значні знижки (у порівнянні з ціною, наприклад, при бронюванні за місяць або за кілька тижнів). Звісно, для великої компанії такі варіанти знайти важко, а деколи - неможливо. А от для одного-двох людей - в самий раз.
Немає коментарів:
Дописати коментар