А. забирав нас біля станції метро, неподалік від Ж. В центр він не заїжджав з-за заторів, тому і чекали там. Хлопцям було незручно залишатись у Ж. ще на одну ніч, тому вони були з кимось з наших хохлів.
Я випросила собі переднє місце, щоб фоткати шляхом, але ще деякий час було темно, тож, всі , окрім А. за кермом, додивлялись свої сни до перших променів сонця.
Вже, коли стало світло, то всі потихеньку попросинались та почали балакати про всяке-різне. Перед самим кордоном ми заїхали в найближче до нього село - заправитись та купити поїсти, щоб не витрачатись на це в Данії, де ціни були вищі.
Шляхом хлопці зателефонували до знайомих хохлів - вони повинні були приїхати паромом в Орхус і вже звідти їхати машиною. Ми не знали, чи зустрінемось з ними, чи ні, але, все-таки, вирішили заглянути туди перед Ольборгом (щоб не стирчати в останньому весь день).
Припаркувавши машину, вирішили зробити коло, зайшовши на набережну та в центр міста.
Собор Орхуса на головній площі міста (Площа Ринок). Церква є найдовшою та найвищою у всій Данії. Її побудова була розпочата ще у 12 сторіччі.
"Trust me, I'm engineer"
Гарбузи до Хелоуіна.
А от, по ходу, і крамниця з костюмчиками до Хелоуіна.
Трохи походивши по центру, ми рушили до набережної, порту та модернових багатоповерхівок, які бачили здалеку.
Після прогулянки центром та до порту здавалось, що від всього так і віяло якимось ідеалізмом чи правильністю: здавалось, що там немає крадіїв, немає різнокольорових емігрантів, ніхто не їздить на червоний чи перебігає дорогу не по зебрі, всі їдять тільки здорову їжу та регулярно виходять на пробіжки зранку, отримують високооплачувану роботу після універа. Можливо, я занадто мало була в Данії, але саме таке враження у мене склалось про неї. Чоловік, який біг назустріч нам, на ходу зробив якесь зауваження щодо того, що йдемо по велосипедній половині (ми зрозуміли тільки загальний сенс))
Спершу, з-за щогл невеличких кораблів та яхт, у мене склалось враження, що це - такий самий порт чи гавань, як, наприклад, в Барселоні чи Гамбурзі (але, звісно, менший за розміром). Але ні - це був, навіть не знаю, як правильно описати, невеличкий порт, в якому, як здається (а може, так і є), ремесло рибальства передається з покоління в покоління, всі одне одного знають і т.д. Саме в таких затишних та, я б сказала, "домашніх" портах в типових американських серіалах/фільмах одного сонячного дня заводиться маніяк або під тихий шелест хвиль та погойдування суден знаходять труп в целофані або рибальській сітці зі 100500 ножовими. Все місто стає шоковане вбивством(-и), а винним виявляється якийсь самий непримітний та самий мирний житель))
А ще, це був просто розсадник потенційних ванільних фоток, які завжди постяться в пабліках про подорожі. Навколишній антураж був саме той: всякі човни, дрова, сокири, рибальські інструменти, мотлох та іржаві запчастини, дерев'яні будиночки та все таке інше.
А далі ми вже дійшли до чудернацьких багатоповерхівок. Звісно, там не було літаючих електромобілей, роботів зі штучним інтелектом або входу за відбитками пальців (хоча, хто зна), але, у порівнянні з деякими обдертими багатоповерхівками Борщаги чи з, наприклад, гуртожитками КПІ з тріщинами через всю будівлю, це було щось на кшталт пари будинків футуристичного міста з "5 елементу" або пари прикладів людської оселі майбутнього сторіччя.
"Вася є? А скиньте зарядку?"
Будинок з комплексу "Айсберг", над яким працювали архітектори з Данії, Франції та Голландії. Цей будинок, судячи за все, вже був введеним в експлуатацію, але будівництво ще триває. Всього планується побудувати чи то 10, чи то 11 будинків, квартири в яких будуть на будь-який смак: від маленьких до пентхаусів.
У одному з вікон бачили навіть нормальний такий за розміром телескоп.
Зустрічались велосипеди, скейти, м'ячі, які просто лежали біля вхідних дверей.
Пам'ятник рожевим окулярам) Далі є фотки трохи ближче.
Побачивши цей пасажирсько-вантажний лайнер, хлопці відразу подумали, що саме на ньому їдуть хохли, з якими спілкувались пару годин назад. Подзвонили - так і вийшло. Тож, вирішили їх дочекатись.
По прибуттю з лайнера виїжджали не тільки легковушки, а й велика кількість вантажівок, фур, пасажирських бусів. Хлопці хотіли годину-півтори ще прогулятись містом, планували зайти в музей вікінгів (не знаю, чи пішли вони туди). Мені вже не хотілось другий раз йти по тим самим місцям, тому пішла в Мак підзарядити телефон, а за годину-півтори повернулась до машини, якраз, коли і всі інші підійшли.
Взагалі, Орхус є другим за кількістю населення в Данії, має доволі розвинену мануфактуру, як каже вікіпедія. Але, в порівнянні з нашими містами, воно доволі мале.
Шляхом заїхали поїсти в Ікею. Скільки їжджу - не знала, що там є у вільному доступу автомати з кавою/газировкою та морозивом. Ну як..для кожного, звісно, треба брати окрему кружку. Але можна брати одну, як ми і робили, та в неї наливати, як каву, так і морозиво. На момент виїзду (вже не пам'ятаю, який тоді був курс) така чашка коштувала гривень 20. Мабуть, можна і зі своєю))
Спершу, GPS нам показав неправильні координати (чи то на сайті була не та адреса вказана), та ми приїхали до іншого стадіо, на якому відбувалось якесь тренування. Але чоловік, який виходив звідти, підказав нам вірний напрямок.
З дзеркалкою на стадіо, на жаль, не впустили, як би я не доводила, що я не професійний фотограф))
На наших 3-5 рядах шиза була нормальна, вся інша частина сектора, приїжджа з інших частин євросоюза чи місцева кузьма, навіть не могла зарядити в ритм "Київ" чи "Динамо", що вже казати про більш довші заряди. Підійшовши та з таким апломбом почавши: "Давайте, заряджайте "собака любить м'ясо"", один кузьміч в одному з таймів трохи не вихопив люлєй (а може і зловив, не знаю)).
Стадіон був такої конструкції, що сектор від поля відділяла тільки загорожа, яка мені була, може, трохи вище ліктів. Тому по завершенню гри, після програшу 3:0, гравці доходили подякувати тільки до межі штрафної, ближче, мабуть, просто побоялись. Добре, що хоч підійшли, в не як у випадку багатьох інших програшів, коли до вболівальників розвертались лише Олег або СаШо.
Лівий стюард всю гру стояв з таким суворим виразом обличчя, що йому тільки планету в бойовиках рятувати, аж смішно ставало)
Наступного дня у мене був літак з Біллунда до Будапешта. Тому я думала поїхати до аеропорту в Біллунді та заночувати там. Але, як виявилось раніше, у Д. та ще 4 хлопців був такий самий маршрут, та вони залишались в Ольборзі до ранку. У них в квартирі було вільне місце, куди мене вписали, нагодували, та ще й Тарантіно подивилась)
А вже наступного ранку планувала йти стопити.
Немає коментарів:
Дописати коментар