Як я вже писала на початку звіту, спершу, я планувала стопити в суботу з Брюсселя - тож, до зустрічі в середу з іншими хохлами в Гамбурзі у мене було пару днів в Ганновері. Ще під час свого перебування там влітку я встигла погуляти по центральній частині, тому переді мною став вибір, куди себе діти. Один день - ладно, я вирішила з'їздити в Бремен (куди по приїзду, все-таки, не вистачило часу поїхати). Щодо іншого дня я довго думала, і раптом пригадала, як пару років назад ми з одним другом цікавились закинутими будівлями в Києві. Ну як... це обмежилось 2-3 вилазками в якісь недобудови, але, все одно. А буквально десь за тиждень до подорожі чула від одного хлопця, що в Німеччині та Бельгії доволі багато закинутих місць, які збереглись в доволі непоганому стані. Одне склалось з іншим - і почала шукати, де полазити.
Після недовгих пошуків виплив якийсь закинутий завод. Якщо чесно, я не знала, що то та де воно, але Д. сказав, що був там років 5-8 назад, тому я навіть не стала шукати більш детальну інформацію щодо його розташування.
Шлях, який знав Д., був перекритий на ремонт, тому нам довелось трохи поблукати спальним районом. Але, врешті решт, ми його знайшли!)
Коли ми шукали вхід в будівлю, нас гукнув якийсь чоловік - він вирішив заїхати після роботи з фотіком з тією ж метою, що і ми, тому, почекавши, поки він поміняє сорочку з туфлями на футболку з кросами, вирішили піти разом.
Шукаючи інформацію про цей завод вже по приїзду, знайшла статтю, стислий переклад якої зараз розповім.
Компанія була заснована в Ганновері ще в 1871 році. Спершу вони виготовляли шини для велосипедів та іншого користування. Перед Першою світовою війною компанія поступово стала приділяти все більше та більше уваги автомобільній промисловості. До Другої світової, під час якої на заводах працювали полонені концтаборів, вона встигла достатньо розквітнути та розвинутись. Як я зрозуміла із тієї статті, то цей закинутий завод після Другої світової став чи то занадто застарілим, чи то занадто розваленим, але не було можливості його розбудови через місце знаходження (він розміщений між річками, на такому собі півострові, якщо так можна назвати). Тому, незважаючи на успішну діяльність самої компанії, саме цей завод перестав функціонувати в 2000 році, та в найближчий час на його місці повинні з'явитись житлові будинки.
Паркан був суто символічним.
Сказати, що я була вражена станом будівлі - то не сказати нічого)
Як казав Д., тоді давно, коли він був там, то стояло ще декілька споруд, які на момент нашого відвідування вже були відсутні - знесені.
Ніякої жорсткої охорони я не помітила. А тому, погодьтесь, у нас було би два варіанти подальшого розвитку життєвого циклу такої споруди: а) його би рознесли на цеглину; б) його би, спершу, засрали, а потім рознесли на цеглину. На якому етапі потрапили би туди відвідувачі-любителі таких собі урбаністичних прогулянок - це вже їх вдача та спритність)
В Ганновері же цей завод виглядав багаторічним плацдармом для відточування майстерності в настінному мистецтві. Тут були просто всі етапи еволюції: від відверто перших кроків та надписів "тут був Вася" (тільки німецькою) до майже шедеврів.
Ну а далі йде купа фоток)
Не ми робили)
Всередині будівлі не було ніякого устаткування, навіть старого, тільки де-не-де зустрічались якісь щитки, крюки в стінах, труби та дроти.
Якщо чесно, то деколи відчувала себе якимось рукожопом, коли я: клац фотіком та пішла далі, а чувак, який був з нами, довго та ретельно встановлював штатив)
Як видно з перших фоток, більша частина екс-заводу була триповерховою. Поступово дійшовши до останнього поверху, ми побачили стріху з дірами над головою. Хоча, за пропорціями, це скоріше були діри із стріхою. Мабуть, вночі відкривається чудовий вид на зірки (це вже, кому як наскільки чудово може бути спостерігати за ними на останньому поверсі темної закинутої будівлі неподалік будівництва та пустирю).
Можна було вилізти на карниз через вікно. Але я недуже товаришую з висотою та "I believe I can fly" - це не про мене. Перевіряти на міцність карниз та стічні труби не хотілось, тому мені вистачило зробити пару фоток.
Тож, нагулявшись в цій будівлі, ми розпрощалися з нашим випадковим супутником та рушили далі по своїх справах - їсти та потихеньку збиратись в Гамбург.
Хто буде в Ганновері, та кому цікаво - це місце знаходиться за координатами 52.382538, 9.678837
Бандерівський будинок)
У Д. був місцевий студак, тому він їхав до Гамбурга тягою, а взяла собі квитки на бус. Спершу хотіла стопити, як і попередній шлях, але була погана погода, та я пригадала, як влітку не могла виїхати 2 дні з Ганновер (був трохи інший напрямок стопу, але все одно).
За нашими планами, ми повинні були приїхати майже одночасно, з різницею хвилин в 10. Але, вгадайте-но, чий рейс, єдиний із, мабуть, штук 20-30 інших, запізнювався? Спершу мені прийшла смс-ка, що він затримається на 50 хвилин, але на практиці я виїхала трохи не через 1,5 години, тому Д. ще чекав мене на вокзалі.
Вже в Гамбурзі ми зустрілись з іншими хохлами та пройшлися з ними до отеля. Далі - вони пішли кудись гуляти, а ми з Д. рушили до шпиталю, де він залишився чергувати, а мене передав в руки до Ж., у якої я залишалась на 2 ночі.
Спершу, у неї повинні були зупинитись я та ще один хохол. Потім виявилось, що він буде з другом. Коли ж я вийшла з душа (вони приїхали пізніше), то їх виявилось троє. Як я зрозуміла з їх розповіді, один хотів вписатись на квартиру, де я зупинялась, а інший - з іншим; але вони не знали, що ми вписуємось до однієї і тієї ж самої дівчини (чи якось так)). Ж. була трохи в шоці, але не виставила нікого на вулицю)))
Спершу, місця на полу та на дивані хотіли ділити за кількістю виїздів, але потім всі вмістились поперек останнього)
Немає коментарів:
Дописати коментар