Пробити всі три євровиїзди було важкувато як по грошах, так і за часом. Тому одразу після жеребкування я подумала: "о, давно хотіла відвідати Португалію, та й Румунію можна пробити навіть стопом". Але конкретний розклад матчів вніс свої коригування в мої плани: щодо Португалії - то в мене були інші плани на той час, та й не знайшлось відносно дешевих квитків; щодо Румунії - якраз тиждень перед сесією. Тому вибір пав на Ольборг.
Подивившись ціни квитків на тяги та буси в Данії, я зрозуміла, що в одну сторону я точно буду їхати стопом. Тому я взяла квиток з Будапешта до Брюсселя за 9-10 євро, і у мене залишалось трохи більше 1000 км до Ольборга та 4-5 днів для стопу.
Вже ближче до дати виїзду Д. сказав мені, що може вписати в машину одного з німецьких хлопців, який забере мене десь в Гамбургу, а я ще й встигну з частиною хохлів провідати бійців в шпиталі. Тож, моє завдання спрощувалось до 500 км та 4 днів - ще пару днів у мене виходило повисіти в Ганновері.
Наче, все було сплановано. Я збиралась виїжджати в четвер, щоб встигнути на рейс з Будапешта, який був в сб.
Але не все вийшло так просто. В останній момент (в той же четвер) виявилось, що мені треба було прийти в пт в універ. В принципі, це не було смертельно, але, по суті, доволі необхідно. Вже не буду вдаватись в подробиці, але, хто знайомий з атестаційними тижнями в КПІ, то знає, що краще отримати побільше атестацій на першому, щоб спати спокійно на другому.
Таким чином, я звільнялась в пт після обіду. Шанси дістатись Будапешта з Києва за добу були. Завдяки виїзду в Ужгород, я швидко знайшла серед друзів пару, щоб їхати стопом (Р. хотів брати квитки з якимись пересадками, але вирішив поїхати зі мною, коли вже сталась нагода постопити). Ну а вже ввечері я подумала, що, якщо вже трохи менше 88% шансів, що я не встигну на рейс, то чому б мені не поїхати в Ужгород, а вже звідти - до Ганновера чи Гамбурга повністю стопом та пробити двійник. На тому й зупинилась.
Наступного дня, дізнавшись у більш досвідчених друзів, куди і як йти, ми з Р. зустрілись на Житомирській. Що він, що я стопили по Україні перший раз. Наслухавшись розповідей про про 4-6-годинні очікування, я вже морально підготувалась поїхати затемно. Але нам посміхнулась фортуна) Вже хвилин за 10-15 очікування зупинилась фура, яка прямувала до Мукачево. Ми стояли з табличкою "Ужгород", тому водій подумав, що то - його земляки. Але він не дуже засмутився, коли дізнався, що їдемо просто на футбол)
Шляхом ми зупинялись тільки пару разів: попити кави та набрати води в бюветі. Всі 12 годин, які ми їхали, водій безперестанку говорив. Всі 12 годин! Спершу ми ще якось підтримували бесіду, вставляли свої 5 копійок, але потім подивились, що можна цього і не робити) Він встиг побазікати про схід і захід, путіна, рашку, свою роботу, Європу, вино, Закарпаття, замки, легенди, сім'ю, бюрократію, ще раз про рашку та Європу...коротше, про все, що тільки можна було)
Одна з історій була про те, як українські далекобійники на одній з заправок/стоянок в Німеччині винесли з душа/туалету/кухні просто все: починаючи від туалетного паперу і завершуючи металевими підставками для нього, які відкрутили, та шматками труб. Як він про це дізнався? Сторож побачив на його транспорті українські номери та заходив в кабінки після нього, передивляючись, чи все залишилось на своїх місцях)
Вже десь о 4 годині ранку ми були в Мукачево. Водій нас висадив неподалік від міста свого вивантаження, тож, ми ще пару кілометрів пройшлись до вокзалу.
Дороги були після дощу в такому стані, що нам довелось обходити калюжі такими зигзагами, наче всі ті 12 ми бухали з водієм. Ну і, мабуть, піврайону нас ненавиділо, бо встигли перебудити багатьох собак)
Зустрівши шляхом декількох знайомих, які прямували в зворотньому напрямку, пригадали, що якраз о цій годині в Мукачево повинна була прибути тяга з Києва - ми приїхали ще раніше за неї))
Один з друзів повинен був приїхати у Мукачево біля 8 ранку, наступною тягою, тож ми залишились неподалік вокзалу чекати на нього.
Зустрівши В. та Л. на вокзалі, ми відразу рушили в Замок Паланок.
Коротко про дороги в Мукачево:
Праворуч ще був якийсь невеликий дитячий майданчик, здається)
Короткий екскурс в історію. Точна дата побудови замку невідома, але в документах від 11 сторіччя про нього вже є згадки. В різні часи там перебували та керували українці, австрійці, угорці, румунці, чехословаки.
Все було зроблено настільки для туристів, що не було жодних вказівників чи міток. Зайшовши з тилу до входу, ми знайшли останній, блукаючи стежками з багнюкою та калюжами серед чиїхось парканів та дворів. Але, все-таки, знайшли)
Замок знаходиться на горі заввишки 68 метрів, тож із його стін відкриваються чудові краєвиди на місцевість навколо.
Майже вся палітра кольорів осені.
"О, літера Д" - сказав В.
Був вхід в підземелля з тортурами. Але ані тортур, ані видовищ там не було. Лише якісь манекени у дранті, і то - в напівтемряві.
Дегустаційні зали з вином, куди так хотіли потрапити хлопці, були зачинені, тож довелось вдовольнитись нектаром богів виробництва місцевих жителів. Але таким його назвати важко - я-то невеликий спец в цій справі, але хлопці сказали, що більше на шмурдяк схоже.
Е-ром-дом-дом
В принципі, ми подивились все, що хотіли, зустріли ще декількох знайомих та вирішили рушати в Ужгород. В. та Л. пішли на маршрутку, а ми з Р. пішли стопити до траси, яка була неподалік.
Я навіть писати нічого не буду до цього біг-борду)
І знов, не пройшло і 15 хвилин, як нам зупинилась машина)
Якщо не помиляюсь, то хлопець прямував в напрямку Чехії/Словаччини.
- Щось ми думали, що Мукачево більше за розміром місто, - сказали ми йому.
- А де ви були, окрім замка?
І тут ми зрозуміли, що і ніде-то в інших місцях не були.
Тоді він нам розповів, що там ще трохи не 100500 пам'ятників та доволі гарний історичний центр.
В Ужгород ми приїхали ще й раніше В. з Л. "Деца у нотаря", у якій домовились зустрітись, якраз була зі сторони в'їзду в місто, якщо прямувати з Мукачево.
Я була в ній минулого виїзду, а от хлопцям не довелось відвідати, тому і вирішили там посидіти.
Нові фігурки, які не бачила попереднього разу в Ужгороді
Часу ще було ціла купа, тому сходили і в Ужгородський замок. На територію музею з садибами не пішли, а тільки до історичної споруди.
Вхід до музею воскових фігур. Якщо б я навіть хотіла туди піти, то, подивившись на такого Тайсона, перехотіла би)
Цього виїзду стікери змінили місце дислокації. Минулого - клеїлись на металеву вивіску, яка є неподалік цього знаку на протилежній стороні вулиці.
Перед мячиком ми ще вирішили зайти в місцевий парк, який В. бачив на мапі, і який, як виявилось, повинен був бути ботсадом. "Повинен був" - бо виглядав він просто як закинутий парк, навіть були якісь закинуті каруселі (не вистачало тільки клоуна з демонічним сміхом). Таке собі ідеальне місце, щоб побухати на лавочках. Там навіть побігати було б важко - дороги, як в Мукачево були.
При ходьбі міст погойдувався (якось вверх-вниз) ще й погірше пішохідного в Києві, коли на ньому стрибали всі не-москалі.
Шиза, як і результат, порадували та підняли настрій)
В. повернувся в отель, а я забрала звідти свій рюкзак та рушила до вокзалу. Частина хохлів поверталась до столиці тягою о 1 ночі, частина - о 2. А у мене був квиток на 3 ночі до Чопа, звідки вже був шлях до далекої та холодної (як потім виявилось - не дуже) скандинавської країни)
Немає коментарів:
Дописати коментар