Оці дерева були одним чи не з найбільших розчарувань виїзду)) Коли плануєш просто-таки об'їстись на рік вперед мандаринами/апельсинами, а виявляється що вони всі дикі, несмачні, кисло-гіркі. Тоді стає зрозуміло, чого їх так багато на деревах, а не тому, що замало любителів шари))
Валенсійський залізничний вокзал, з якого я потім їхала до Барси.
Такі собі башти-ворота, які знаходились на заході міста (якщо дивитись на стадіон із центра). На них можна було піднятись, звідки був чудовий краєвид на все місто (далі - фотки).
Судячи із прямокутних та круглих слідів віддертостей, стікери на цей прапор ліплять постійно))
Пофоткавши місто в висоти цих башт і пішла далі вздовж висохлого русла річки Турії (про нього - далі). Мабуть, це вже була не така кошерна частина центра або там було зазвичай не так багато туристів, бо зустрічалось доволі багато графіті та деколи були досить обшарпані будинки.
А це вже інші ворота)
Як я потім прочитала в інеті, колись через Валенсію протікала ріка Турія. Але після того, як з-за злив була затоплена вся провінція, русло штучно перенесли в інше місце. На місці нього ж тепер величезна зелена алея, яка йде через все місто та наче обрамляє його історичний центр. вздовж всієї алеї знаходяться різні муніципальні спорт майданчики, стадіони для різних командних ігор, тренажери. Потім проходила мимохідь цього бульвару в різний час доби, і там постійно бігали або тренувались значна кількість людей.
.jpg)
Просто супермаркет мрії)
А це вже вид з вікна хостела, куди я зайшла вдень перепочити та поїсти.
21 сторіччя, йопта. Ніяких бабусь за прилавками.
Шляхом випадково набрела на стадіон, табло якого вже світилось та було видно з вулиці. А площа була імені самого клуба.
На вулиці вже було темно, але я вирішила прогулятись до моря. До туристичного пляжу я не дійшла, але надибала порт з кораблями та яхтами. На зворотньому шляху ледве не заблукала, але тут вже допоміг GPS)
Немає коментарів:
Дописати коментар