Вільнюс, Литва

Початок:
Білорусь

З Гудагая до Вільнюса їхати було недовго - тягою, чимось схожою на наші Хундаї, ми дістались столиці Литви десь за годину.

У Вільнюсі завершувались наші поїздки тягами, та мав початись автостоп)
На момент прибуття маршрут виглядав, як на картинці внизу. Звісно, тяги не їхали напряму, але то вже гугл так намалював)

На паспортному контролі митниці черга була відносно невеликою (точніше, працювало більше однієї кабінки), тому ми швидко пройшли далі, де багаж перевіряли, в основному, тільки на наявність свинини (у зв'язку з якоюсь інфекцією тварин). На відміну від білоруського кордону, на литовському нас зустрічали не підозрілими поглядами, а щирими усмішками, а першими питаннями від прикордонника були не цікавість маршрутом чи проживанням, а "як там українці?" та "чи отримали ви гуманітарну допомогу від Литви?" Нарешті, я вдягла свою футболку з написом "революція", а не обмежувалась Ляпісом в навушниках)

Мініатюрний вокзал в фойє справжнього.

На ніч ми зупинялись у дівчини, яку знайшли по каусьорфінгу. Сама вона корінна литовка і, як сказала, то зазвичай влітку нікого у себе не приймає, але побачила, що ми з України.
Жила вона неподалік від вокзалу, тому вже хвилин за 15 ми були біля її під'їзду, та трохи почекали, поки вона приїде з центра міста.
Індре виявилась дуже цікавою людиною) Як вона розповіла, ще, коли була маленькою, батьки її брали з собою в різні подорожі та тим самим породили до цього любов. Зараз же вона вже подорожує самостійно. Індре вчиться в універі на художньому напрямку та захоплюється різного виду етнікою та мистецтвом, тому її квартира-студія повністю відповідала смакам власниці: велика мапа світу на стіні, малюнки власного виробництва, різні прикольні дрібнички типу пучків засушених рослин, вазочок, прикрас з різноманітними візерунками та інше. Але головною фішкою було вікно, з якого можна було вилізти на невеличкий козирок на даху та пити чай чи каву, дивлячись на метушню ранкового чи вогні нічного міста з рівня десь 4-5 поверху. Коротше, просто мрія.
До речі, як виявилось, оренда нерухомості значно дешевша, ніж в Києві. Наприклад, таку квартиру, як у неї, можна зняти за 200-500 євро в місяць. А до цього вона знімала однокімнатну квартиру в самому історичному центрі міста (по нашим міркам - "всього") за 200 євро на місяць.

Прокинувшись зранку, ми пішли гуляти містом. Хлопці були просто в захваті, що навпроти дома був корпус хіміків місцевого універа, тому поспішили зафоткати КПІшні блокноти на його фоні, а на зворотній дорозі з цікавістю заглядали в вікна)

Вид с того самого козирка в даху.

Щось типу соціальної реклами. Якщо чесно, я так і не зрозуміла, агітація це чи попередження.

Як нам здалось, якесь міністерство, пов'язане з закордонними справами.

Маршрут дуже не розплановували, тому просто йшли в центр. Зрештою, дійшли до Віленських замків. Колись в цей комплекс входили три замки: Верхній, Нижній та Кривий, але останній був зруйнований ще в 14 сторіччя. З 13 століття, дати свого створення, і аж до 18-го, спершу, замки слугували резиденцією князів литовських, а потім - місцем локації різноманітних державних органів.
Ми вийшли на кафедральний собор з баштою-дзвіницею - частини "Нижнього" замку. Якщо чесно, то перший зсередини мені не здався чимось примітним.

Дійшовши до центра, на одному з балконів побачили рідний прапор)

Пройшовши трохи далі, побачили замок (Палац Трибуналу), який входить в "нижню" частину стародавніх споруд. Наскільки я зрозуміла з вікіпедії, більша частина замкового комплексу була зруйнована під час війни Речі Посполитої з Московією, і тільки в 2000-х роках почалось його відновлення та відбудова. Планувалось його відкрити як резиденцію президента, але наразі там національний музей. До речі, вхід туди коштує небагато, а виставка на 4-х поверхах дуже цікава.

Експонат у вигляді якогось старого відра. Тільки на цьому прикладі можна оцінити, які круті виставки можна зробити в наших численних фортецях та древніх спорудах, якщо привести їх до належного стану. Пам'ятаю, ще коли була в замку в Меджибожі, то мене вразив контраст між його красою ззовні та розваленими шибками та обмальованими стінами зсередини.

Ваня помітив старбаксовську русалку)

"Це було 14 (+/- 1) сторіччя, ми розважались, як могли")

Стародавня мапа. Знайшли на ній Київ, Чорнобиль та Леополіс.

Зародження колорадів

Наркоманська картина)

Після музею ми дійшли до "Верхньої" частини. До неї входять Цитадель, Західна та Південна (тільки фундамент) вежі.
Щоб помилуватись містом з висоти пташиного польоту, потрібно піднятись вимощеною бруківкою стежкою. Цим же шляхом і заїжджали автівки з матеріалами для будівництва, яке велось зверху (або то була реконструкція).
На фото нижче - Цитадель. Достатньо розвалена, але не так, як Південна вежа.

Єдина частина "Верхнього" замку, яка збереглась в пристойному стані - Вежа Гедиміна або Західна Вежа. За певну ціну на дах, де є оглядовий майданчик, можна було піднятись, але нам вистачило і краєвидів зі стін.
Випадково зустріли ще компанію хлопців з України - впізнали одне одного за символікою) Коли вирішили сфоткатись з прапором, вийшов охоронець та сказав, що це не дозволено. Не знаю з чим це було пов'язано: чи то це справді не можна робити (можливо, якийсь національний об'єкт чи щось типу того), чи то з ватними поглядами місцевого сек'юріті, але ми цього не стали виясняти, бо фотки були вже зроблені)

Вид на Старе місто.

Вид на Нове місто (якщо його так можна назвати).

Я дуже хотіла сходити на стадіон Жальгіріса, який ми побачили неподалік від центру міста (в принципі, навіть, в самому центрі). Тому далі ми попрямували в діаметрально протилежну сторону від старого міста.
Шлях лежав через місцеву річку - Няріс. Не знаю, як в інших частинах міста, а в центрі вона доволі неглибока. Пароплав на фотці внизу, мабуть, один з найбільших, які там ходять.

Побачивши вказівник, я вже приготувалась фоткати стікера на фоні стадіону та роздивитись місцевий фан-шоп. Але, не тут-то було. Виявилось, що це був старий стадіон, порослий бур'яном трохи не по коліно) Логічно було би, що новий був би десь на окраїні, тому вже не стали його шукати.

Реклама в місцевому супермаркеті)

У багатьох супермаркетах бачили рошеновські цукерки, а також, деякі інші наші продукти, але вже за значно вищими цінами.

Попрямувавши знову в старе місто, ми випадково натрапили на нідерландське посольство. Під парканом ще були помітні плями воску зі свіч після трагедії з літаком.

Шляхом натрапили на один будинок: вікна були закладені фанерою та на ній були наклеєні портрети людей в стилі "безвихідь і тлін" (деякі були вже майже здерті, деякі - підкореговані "художниками"). Ми подумали, що там була якась трагедія чи пожежа, чи ще щось таке. Але, скільки я гуглила, то так і не знайшла ніякої інформації щодо цього.

Патрулі кінної поліції.

За деякий час ми вийшли до типової туристичної пішохідної вулички з купою сувенірних крамничок та кафешек, яка була неподалік від замків.
Раптом, почувши знайому мову, до нас підійшли дві дівчини з Білорусі та попросили зайти в магазин, купити один з типових ТП-шних наборів: "малібу" та грейпфрутовий сік) Не знаю, чого вони це самі не могли зробити: чи то документів не було, чи то неповнолітні були, чи ще щось. Після цього ще більше переконались, що для білорусів Вільнюс - популярний напрямок з'їздити погуляти, побухати або просто подивитись на нормальну країну з супермаркетами та вай-фаєм)

Ще зранку Індре нам порадила зайти в одну книжкову барахолку, сказавши, що нам там повинно сподобатись. І, справді, там було доволі круто: полиці з безліччю книг різного "віку", стопки з них в коридорчиках між кімнатами, різні журнали, фортепіано та куточок зі столами, де можна було посидіти з кавою чи чаєм (які продавались там також) та поглинути в захоплюючу історію.

Також там був милий собака) А біля прилавку стояла його фотка, де він був ще цуценям)

Їхавши в Прибалтику, хлопці не встигли поміняти гривні на євро чи долари, тому вже в Вільнюсі постало питання, як це зробити. Побачивши курс на вокзалі (це було одне з небагатьох місць, де здійснювали обмін нашої валюти), ми зробили висновок, що чим далі від'їжджаємо від країни, тим гіршим стає обмін гривні на валюту. На жаль, по поверненню курс не змінився(
На щастя, за деякий час хлопці знайшли знайомого, який наступного дня летів в Київ та міг закинути гроші їм на картку, та ми домовились з ним зустрітись в центрі.

Індре нам порадила сходити ввечері на один концерт місцевого джаз-колективу, вхід на який був вільним, але, на жаль, з-за зустрічі не встигли туди (так само, як і запізнились до 23 піднятись ще раз до верхньої частини замків, щоб пофоткати нічні краєвиди).

Зустрівшись в одному кафе в центрі міста, ми спробували національне литовське блюдо - таке щось, до борщу явно не дотягує)) Якщо коротко - то картопля (її фарш чи пюре) перемішується з крахмалом, потім в цю масу якось завертається м'ясо та все це якимось чином (чи то вариться, чи то запікається) та подається з великою кількістю олії. Коротше, мені не так щоб сильно сподобалось)

Далі Макс нам порозповідав трохи про Литву, так як часто буває там по роботі та трохи знайомий з їх життям та, як ставив на місце особливо ярих ватників) Ми прогулялись трохи містом, наостанок зафоткались з прапором та розійшлись)

Ще попереднього вечора Індре запропонувала нам піти на новосілля її друзів, але, мабуть, вони не захотіли запрошувати до себе малознайомих людей, тому вона пішла туди сама, а нам же залишила ключі від квартири. Тож, повернувшись після 12 ночі, ми прийшли ще раніше за неї) Десь за годину була вже вдома  і вона, та ми всі полягали спати, бо наступного ранку потрібно було стопити до іншого міста.