Білорусь
Вільнюс
Зранку ми трохи не проспали - нас розбудили ті ж самі британці. Не маючи бажання нікого затримувати, ми зібрались ще раніше їх)
Тепер я знаю, куди їхати на море наступного літа) На такому відпочивати явно приємніше, ніж в Залізному порту чи Лазурному) Намет, спальник, їжі на тиждень і книжка - що ще треба для щастя? Електропостачання, звісно, немає, але для смартфонів можуть вирішити проблему портативні аккуми, та й тиждень можна прожити і без техніки)
Не знаю, чи завжди вони подорожували таким самим складом, втрьох, чи тільки хазяїн машини, але на задньому склі були наліпки всіх країн, де вони бували.
Косо-криво засунувши рюкзаки в багажник та вмістившись вчотирьох на задньому сидінні, ми рушили до Естонії!
Вже на окраїнах міста вони кудись не туди звернули та хвилин 20 покатались туди-сюди, шукаючи шлях до порту.
По прибуттю в Таллінн наш автостопний маршрут вже виглядав так (і після ми планували повертати в сторону України):
Висадили британці нас в порту, звідки йшов їх паром - він був буквально в 15 хвилинах від центра міста. Трохи потрапивши під зливу та знайшовши найближчий Мак, ми сіли заряджати девайси. Коля та Бородатий дуже хотіли поїхати пароплавом в Гельсінки. Мені, якщо чесно, було все одно, потраплю туди чи ні. Хтось із знайомих кинув їм посилання - за допомогою купона можна було придбати квиток туди-зворотньо за 25 євро. Вони купили в центрі місцеву картку та почали видзвонювати чувака, контакти якого були в оголошенні. Врешті решт, виходило, якщо не помиляюсь, що можна було катнути за 25 євро, але лише години на 3, якщо більше - то треба було брати 2 квитки, а це вже було 50. Можна було повернутись літаком до Польщі, але, знову ж таки, це виходило в районі 50-60 євро з людини. Мені не хотілось витрачати біля 400 гривень на 3 години прогулянки містом. Вже на наявному досвіді декількох таких відвідувань переконалась, що це і наче і була там, і місто не подивитись нормально, і наче відвідала країну, і наче якось стирати її на скретч-мапі рука не підіймається)
Тому, вони вирішили їхати, а я - піти кудись гуляти в Таллінні.
В це - моя спільна фотка зі Слаєм та Шварцем.
План в нас був такий: я гуляю в Талліні, вони їдуть в Гельсінки, і пізно вночі ми зустрічаємось в порту. Тому, справедливо подумавши, що наступного дня ми, все одно, разом будемо гуляти історичним центром, я вирішила подивитись щось, що знаходиться не в ньому. Перша ж думка, яка мені прийшла в голову - стадіони) Коли я кудись їду сама, то, по можливості, намагаюсь це робити в більшості міст, як мінімум. Але, коли з кимось - то не буду ж з-за примхи тягнути людей на 5 км від центра. Тому у мене якраз з'явилась можливість зробити це самостійно в Таллінні)
Тож, я почала гуглити, що взагалі за клуби є в Таллінні. Відразу кинулось в очі місцеве "Динамо", також Нимме Калью. Тож, я вирішила сходити на стадіон, на якому, як було написано, грав однойменний з київським клуб.
Яке ж було моє здивування, коли на підході до стадіо побачила, що там якась гра. Виявляється, я підійшла десь на 15й хвилині місцевого талліннського дербі між Нимме та Флорою. Вже на підході почула звуки маршу Люфтваффе з сектору гостей)
Звичайний приватний будинок, відразу за парканом - трибуни
Зверху всі вболівальники хазяїв. Всіх інших глядачів не бентежила як їх наявність, так і їх піро в 2-у таймі (хоч і небагато).
До речі, погода в Таллінні дуже мінлива. За той час, що я була в місті, дощ починався та переставав йти рази три. Так як гостьовий сектор був без даху, та впродовж матчу ще пару разів була невеличка злива, то гості стояли в дощовика свого, зеленого, кольору.
Після забитого голу автор підбіг до тренера та зробив селфі)) Не встигла зафоткати - в кадрі він вже відбігає
А це вже піро від хазяїв. В перерві підійшла до розкладки з товаром їх кольорів і трохи не вивернуло, настільки там все було рожево-малиновим)) Мені було б огидно ходити на розі суцільного яскравомалинового кольору))
Перемогою хазяїв в 1:0 матч і закінчився.
Не знаю, який стан таблиці був на той момент, але, подивившись зараз, побачила, що команди знаходяться зовсім поряд (1 та 3 місця) з різницею чи то в 3, чи то в 4 очка. Тож, можливо, на той момент гра була настільки ж принциповою, як могла би бути зараз. Принаймні, після гри всі гравці, взявшись за руки, підходили дякувати вболівальникам, наче виграли вже чемпіонат)
На стадіоні був вай-фай, тож, я встигла дізнатись від хлопців, що вони не змогли поїхати паромом в Гельсінкі, бо не було вільних місць. Ми з ними вирішили зустрітись біля іншого стадіону, до якого і мені, і їм було відносно недалеко йти.
Шляхом ще раз пройшов дощ. При чому, я помітила, що для місцевих - це нормальне явище. Вони йдуть по вулиці під дощем, наче - без нього, багато хто і без парасольок.
Неймовірна веселка через все небо)
Поки йшла, проходила повз автовокзал. Прилетіла чайка, схопила з землі якесь сміття та полетіла далі)
Інший стадіон виявився зачиненим. Я не стала перелазити через паркан, тому ми пішли далі.
Соціальна реклама, чи що це таке, я навіть не знаю)
Пам'ятник сажотрусу. Вважається, що, якщо потерти його ґудзики, то можна загадати бажання.
Далі ми попрямували гуляти історичним центром.
В принципі, нічого особливо нового ми не побачили: такі ж, як і в інших містах, старі будинки, бруківка, вузькі вулички, кафешки і всяке таке інше.
Провулок Катарійни - доволі вузька вуличка, зверху якої багато невеликих арок. З однієї сторони провулка - стіна монастирської церкви святої Катерини, з іншої - майстерні різних ремісників, які з чим тільки не працюють: тканиною, склом, глиною, дорогоцінними металами, камінням та іншим.
В стіні церкви є надгробки могил, де колись були поховані різні купці.
Вписку ми так і не знайшли, тому вирішили поспати в порту та посидіти в Маку вночі.
Як я вже писала, порт знаходиться неподалік від центра та зачиняється значно пізніше, ніж вокзал.
Дуже гарно виглядали кораблі на фоні неба, офарбованого в багряно-жовто-сині кольора заходом сонця.
Залишивши рюкзак з хлопцями, які вже нікуди не йшли з будівлі порту, я пішла за їжею в найближчий маркет та прогулятись, пофоткати набережну.
Прибув той самий пароплав, на якому їхали би Коля з Бородатим, якщо б вистачило місць.
Серед ночі відплив останній паром в сторону Фінляндії, та порт зачинявся. На посадку бачили багато людей з авоськами (так, такими авоськами на колесах, які у нас возять на дачу), забитими різного виду бухлом. В Фінлянді дуже високі ціни на все: паром до Таллінна в 25 євро коштує дешевше, ніж таксі з одного кінця фінської столиці до іншого. Тож, багато хто з того місцевого населення на вихідних їздить до естонців, там запасається, як в тарі, так і в себе, спиртним та повертається. Шенген - обмежень ніяких немає, вже, хто скільки увезе)
Коли порт зачинився, ми пішли в Мак через місто. Ну а там знову - вони залишились біля розетки та вай-фая, а я пішла пройтись та пофоткати.
Те, що на годиннику було 2-3 години ночі аж ніяким чином не вплинуло на кількість людей в центрі міста. Навпаки, вони стали веселішими та жвавішими))
То вже, або залишались скандинави, які не повернулись паромом додому, або туристи, але вулички буквально трохи не дотягували за кількістю ужраного контингенту до КПІшної Поляни вночі в теплу погоду.
Вузький провулок, про який писала раніше, вночі
Не знаю, чи має ця вулиця щось спільне з типовою вулицею червоних ліхтарів, але всі вікна світились червоним кольором. Знаючи типову реакцію на фотоапарати на таких вулицях, я пішла подалі)
Пізніше ми повернулись ще поспати в порт. Хлопці залишились в терміналі, де ми були раніше, точніше, під ним, бо там був кращий вай-фай, а я пішла до сусіднього, бо він відкривався раніше, а на прохолоді якось не хотілось сидіти і зайвих п'яти хвилин.
Вже десь о 10-11 ми сіла на автобус, який йшов від порту до аеропорту, що знаходився біля потрібного нам виїзду з міста, щоб стопити до Тарту.
Немає коментарів:
Дописати коментар