Рига, Латвія

Початок:
Білорусь
Вільнюс

Наступного дня ми планували встати рано зранку і вже о 8 рушити стопити. Але ми явно переоцінили свою міць - поснідавши та розпрощавшись, ми рушили тільки о 10-11) 

По суті, це був наш перший досвід автостопа втрьох. В плані діставання до зручних для стопа місць дуже допомагав весь час сайт hitchwiki - на ньому дуууже багато інфи про стоп в тих чи інших країнах, містах. Починаючи від елементарних речей, на кшталт опису того, що прийнято чи не прийнято робити у автентичних жителів місцевості та завершуючи тим, біля яких торговельних комплексів які автобуси зупиняються. В російській версії статей небагато, та вони стосуються переважно  країн СНД, а от англійська версія значно повніша та корисніша. По всіх містах, через які я подорожувала потім, там була інфа щодо в'їзда в них та виїзду, а саме: якими автобусами чи іншим транспортом краще дістатись тих чи інших трас до міст, в якому напрямку куди стопити, навіть, біля яких торговельних центрів чи світлофорів частіше підбирають)
Тож, доїхавши до кінцевої зупинки одного автобуса (чи до однієї з останніх, вже не пам'ятаю), ми почали стопити.
До речі, в Прибалтиці всюди використовували для цього прапор) Найчастіше нам зупинялись або хтось з небайдужих, або якісь місцеві українці. Так само і того разу. За деякий час нам зупинилась фура, якою керував водій з Миколаєва) Він міг взяти тільки двох людей, тож, ми з Колею поїхали, а Бородатий залишився на тому ж місті. Потім він застопив якийсь лексус, що їхав до Талліна, та французів (хтось з них йому ще і проїзний дав на одну чи дві поїздки)) та приїхав в місто ще раніше нас)

Відразу пригадується "Пункт призначення", коли їдеш позаду такої вантажівки)

Значною мірою (можливо, на годину-дві) нас затримало те, що водій шукав заправку. Справа в тому, що він міг використовувати послуги тільки деяких з них (в даному випадку він купував, як я зрозуміла, проїзд по платних дорогах чи щось типу цього), і то - або в місцевій валюті, або карткою. Так як в Литві євро не приймають, а іншого налу в нього не було, то деякий час він здзвонювався із бухгалтерією та очікував, коли йому переведуть гроші на картку.
Під час однієї з таких зупинок побачили двох чоловіків, які на байках їхали з Португалії до Росії, а на багажниках (чи що то таке) в них були наліпки з прапорами країн.

Врешті решт, ми перетнули кордон та зупинились біля найближчого супермаркету.
Так вийшло, що ми з Колею вийшли звідти раніше водія, а на вулиці шпарив сильний дощ. Що ж, нам нічого не залишалось, як очікувати його, сидячи під фурою))

Вже десь о 5-6 ми приїхали з водієм до логістичної компанії, в якій він працював. Біля неї же якраз була зупинка (де він нас і висадив), з якої можна було доїхати трохи більше, ніж за євро, до центра міста. Там же ми підконектились до вай-фая та прочитала, що Ваня вже годину як був в Ризі та очікував на нас на вокзалі))

Приватні сектора, які розташовувалась на в'їзді в місто, виглядали, як якесь дачне селище: доглянуті ділянки, майже ніяких високих чи бетонних парканів, хоч і заасфальтовані, але вузькі вулички, на яких одному з двох автобусів потрібно було притиснутись до узбіччя, щоб розминутись.

Ризький залізничний вокзал - це відверте у.г. Сісти там нема де було (хоча Ваня, наче, казав, що знайшов 2 чи 3 місця) та сама будівля була дуже унилою та сірою (особливо після білоруських вокзалів). Звісно, більшість вокзалів, будують сірого чи непримітного кольору, але при цьому вони все одно можуть бути зручними та гарними. Але - не в цьому випадку.

Неподалік від вокзалу був Мак, куди ми і пішли зарядитись та посидіти в інтернеті.
Ми повинні були зупинитись в однієї дівчини, але вона не відповідала ані на наші дзвінки, ані на повідомлення. Тож, в думках вже змирилися з тим, що потрібно буде шукати місце для намету, але Ваня ще розіслав пару запитів на каусьорфінгу, та ми пішли гуляти.

Біля однієї з центральних вулиць, коли ми розглядали мапу, до нас підійшов вже трохи випивший чоловік та почав казати, що колись, десь йому допомогли четверо хлопців з Норвегії, і після цього він пообіцяв комусь допомогти в своєму місті. І, о диво, нам пощастило стати тими "хтось") Він вирів нас провести до "недорогого" хостела. Точніше, "одного з двох самих дешевих в місті". Але, виявилось, що ніс там коштувала 15 євро (або просто розібрали найдешевші варіанти), тож, ми подякували йому та пішли своїм шляхом. До речі, поки я дізнавалась вартість, він на вулиці попросив Бородатого його зафоткати та, наче, залишив мило, щоб йому скинули фотки)

Біля одного з кафе ми знайшли вай-фай та прочитали, що один хлопець погодився нас приютити. Та ще й українець)
Він пояснив, як до нього дістатись, та ми рушили. Потрібно було йти хвилин 40 від центра міста. Якраз тими вихідними в Ризі святкували чи то день міста, чи то якесь національне свято, тому, поки ми йшли до нього, то бачили монтаж штук 3-4 сцен, трохи не в кожному парку.

Буквально хвилин за 10-15 від необхідного нам будинку у Вані сів девайс з мапою. Ми почали пригадувати назву вулиці та пішли по приблизно схожому маршруту. В той же час до підійшов якийсь знову-таки трохи (або і не трохи, але на ногах тримався) п'яний дід. Він почав розповідати про те, як в свій час "об'їздив трохи не всю Україну" та запрошувати до себе переночувати, якщо не знайдемо необхідний будинок. До нього було йти "всього 5 км", але ми подумали, що там може чекати жінка зі сковородою та вирішили не ризикувати).
Хвилин за 8 ми дійшли до якогось, як нам здалось, парку - на мапі це була просто зелена територія. Вже почали казати, що "от під тим деревом, якщо що поставимо намет", аж раптом помітили якісь каменюки. Виявилось, що йдемо по цвинтарю. По цвинтарю. На початку першої ночі. В незнайомому місті, в чужій країні. Вміємо, можемо, практикуємо)

З горем навпіл ми все-таки знайшли потрібний будинок, біля входу в який нас і зустрів хлопець. Виявилось, що сам він з Миколаєва та переїхав працювати програмістом в Ригу. 

В будинку було дуже раціональне планування квартир. Їх було тільки на одному поверсі ну дууууже багато, я все не кажу про всю будівлю. Як розповідав власник, нерухомість в Ризі достатньо дорога, але ця квартира коштувала трохи дешевше, бо знаходилась біля залізничних шляхів. Але ми вже так хотіли спати, що за всю ніч так ніхто і не прокинувся від шуму тяг) 

Наступного ранку хлопцю потрібно було на роботу, тому ми рано встали разом з ним.
Вже подивившись майже на той самий шлях при світлі сонця, зрозуміли, що ставити намет в тому "парку" було не найкращою ідеєю) Але саме місце дуже зелене, стежками зустрічались люди, які бігали чи катались на велосипедах.

Як зрозуміли, прикраси у вигляді прапорів також до національного свята

Непрацюючий фонтан з піною

Пам'ятник Свободи, встановлений на честь борців за незалежність Латвії. Останні відбувались після Першої світової війни та почались в 1918 році. На честь свята під ним був караул у вигляді двох військових.

Біля пам'ятника та площі знаходиться міський канал та штучне утворення - Бастіонна гірка. На схилах насипу знаходиться чудова паркова зона.

Не знаю, наскільки глибокий міський канал, але ці пароплави були найбільшими з тих, які там бачила.

Місцевий міст закоханих) Відносно короткий за розміром

Невеличка площа навпроти монумента Свободи

Найширший пішохідний перехід, який бачили.

Початок Старого міста.

Мабуть, у кожному історичному центрі є такі розкладки з малюнками.

Якщо не помиляюсь - то малюнок цей біля Домської площі - однієї з найбільш великих

На вуличках, що є типовим для будь-якої старої частини міст, багато всяких кафешек, більшість з яких зроблені під старовинність.

На одній з вуличок зверху були зірки. Не знаю, з чого вони зроблені, але, мабуть, ввечері ще й світяться.

Пройшовши через старий центр, ми дійшли на набережної річки Даугави, яка проходить через місто (також, через Білорусь та Росію)

НАТОвський пароплав біля берега. Фотографувати можна було, але сам прохід до нього був заборонений

Прогулявшись набережною, ми вирішили вже діставатись траси та рушати далі.
На трамваї ми проїхали неподалік нашої останньої ночівлі та вийшли на кінцевій зупинці біля виїзду з міста. До речі, в Ризі квитки на трамваї та автобуси продаються як в транспорті у водія, так і в кіосках (разом з пресою, магнітами, іншим). Мабуть, з розрахунку на туристів, які не знають всього, в цих крамничках вони десь на чверть чи третину дешевші. Квитки навіть на один проїзд виглядають, як наші картонні прямокутні проїзні. Не знаю, чи можна їх поповнювати, чи треба придбати нові, але, на мій погляд, у випадку одноразового використання їх було би нераціонально робити такими. В транспорті квитки не компостуються в тому сенсі, як звикли ми це розуміти. На них є штрих-коди, які зчитуються апаратом. У випадку перевірки контролер (не знаю яким чином) просто дивиться за штрих-кодом, коли останній раз використовувався квиток. Що є трохи незручним - в транспорті не бачила схем руху, тих чи інших маршрутів - добре, що нам треба було виходити на кінцевій.
Далі ще довелось пройти кілометрів 5, поки ми не знайшли зупинку, на якій і стопити було дозволено, і водіям було зручно зупинятись.

У порівнянні з нашими, кавуну там продавались просто золоті)

Фотка на виїзді з міста.

Стопити ми вийшли години в 4, десь точно хвилин 40 чекали, тому максимум, ми могли приїхати в Таллінн аж пізно ввечері. І ми там так і не знайшли вписку на ту ніч.
Але, на щастя, хлопець, який нам зупинився, розповів, що їде до друзів, які відпочивають неподалік з наметами біля моря, та запропонував нам до них приєднатись.