Photos, etc.: Катовіце, Польща

Наступного дня я вирішила попрямувати в Катовіце.
Не дивлячись на те, що квартира знаходилась в південній стороні міста, мені треба було до сусіднього виїзду, тож, довелось діставатись з двома пересадками.
На щастя, це не було великою проблемою: пробити маршрут неважко, та можна бути впевненим, що буси приїдуть саме в той час, як написано.

Мій перший самостійний стоп вийшов найкраще, як тільки можна було уявити. Я думала, що буду довго стояти або їхати від села до села по 20-30 км. Але, не встигла я простояти і 10 хвилин, як зупинилась дівчина, яка їхала прямо до Катовіце.
Як виявилось, їхала вона взагалі випадково. Дівчина займалась тим, що переганяла машини з міста в місто від якоїсь компанії. В цей день вона повинна була повертатись тягою, але випадково трапилось замовлення, тож вона їхала автівкою. Та і автостопщиків вона ніколи не підбирала, а це подивилась, що я стояла сама, та вирішила зупинитись: і мене підвезти, і їй не так нудно буде їхати. Справді, ми з нею проговорили весь шлях (зазвичай мене вистачає хвилин на 20-30). Вона вчилась в Великобританії на фармацевта і, навіть, працювала в якійсь профільній компанії. Але потім вирішили, що їй не дуже до вподоби робота, де треба "аби щось впарити людям", тому повернулась в Катовіце. Серед її знайомих та друзів майже всі залишились на Туманному Альбіоні - бо в Польщі великий недолік вакансій для молоді - схожа проблема з Україною. Та й самі англійці, за її словами, дуже ліниві. Наприклад, в Лондоні важко знайти лікаря-англійця (дуже важко). Бо нащо їм вчитись овер 6 років, щоб стати лікарями, коли можна жити на держдопомогу за рахунок сплат податків інших громадян. Якщо вже в прожитковий мінімум враховано пару відвідувань матчів на місяць (одне так точно), то нащо їм взагалі робити)

Про Катовіце я знала тільки з-за того, що туди літали візейр з Києва. В'їхавши в місто, я була здивована, побачивши в центрі багатоповерхівки, замість типових польських історичних центрів.
Як пояснила водій, то Катовіце почали хоч якось перебудовувати та прикрашати буквально роки 4 назад. До цього - це було повністю індустріальне та сіре місто.
Висадивши мене біля автовокзалу, вона проїхала далі. Я ж попрямувала в центр.

Залізничний вокзал зсередини та ззовні)

Прямо через місто проходить траса.

Знайшовши інет, я зв'язалась з дівчиною, у якої зупинялась на ніч. Як виявилось, вона працювала неподалік в кафе, тож, я закинула свої речі, ми трохи порозмовляли, та вона порадила куди можна піти до того часу, як у неї години за 3 закінчиться зміна.

Місцевий торговельний центр.

Залізничний вокзал вже ввечері.

Божена порадила мені сходити на вулицю Маріацьку. Вона знаходилась неподалік та була доволі популярним місцем серед туристів та місцевого населення: впродовж кварталу та деяких прилеглих до нього частин вулиць була купа барів, ресторанів, генделиків, пабів, кафешок, кав'ярень та іншого. Спершу, коли йшла, то я забула її назву) Але попрямувала за великими компаніями - не помилилась) У мене склалось враження, що там була молодь просто зі всього міста. У кожному закладі була така собі міні-КПІшнаПоляна: всі бухали та обов'язково пару людей сиділо з гітарами.

В центральній частині міста була перекрита ділянка автошляху. За словами дівчини, в Катовіце постійно щось ремонтують, реконструюють, відбудовують і так далі.

Спортивна споруда Сподек. На її території проводиться багато різноманітних заходів, від спортивних до концертів.

Коли я повернулась, та ми знову про щось говорили, бо клієнтів вже не було, то шеф Божени випадково почув нашу розмову. Виявилось, що він ще в часи радянського союзу непогано вивчив російську та розмовляв нею. В розмові від випадково згадав, що наступного дня буде їхати з дружиною та донькою у Відень на вихідні, тож, дівчина попросила захопити і мене - шлях був через Брно, куди я збиралась прямувати. Ввечері він їй подзвонив та сказав, що вони їдуть зранку.

Наступного дня, знаючи, скільки збирається жінка її шефа (точніше, власницею ресторана якраз була його жінка), Божена сказала, що ми ще встигнемо прогулятись містом, на що попереднього дня в мене не вистачило часу.

Її будинок знаходився в доволі тихому та милому спальному районі.

Будинок вкритий пластинами так, що здається, наче відбувається ремонт. Але насправді вони просто декоровані візерунками інею, які можна побачити при наближенні.

Катовіце виявилось містом невеличким - за годину-півтори можна дійти трохи не з одного кінця в інший.
Колись майже всі місто складали шахтарі, які працювали в копальнях. Але потім останні позачиняли, а на їх місті повідбудовували торговельні та розважальні центри, кафе та все таке інше.

Декілька будинків, які з-за їх форми називаються "кукурудзою".

Її шеф подзвонив та сказав, що вони затримуються ще на пару годин, а тому ми пішли в найбільший парк міста. Мабуть, цей парк - найкраще місце для прогулянки чи відвідування в місті. Там знайдуться розваги для будь-кого: 2 стадіони (міський, який будувався до Євро та місцевого клубу "Катовіце"), парк розваг, безкраї зелені луги та купа дерев, розаріум, різні заходи чи майстер-класи.

А от і міський стадіон - виглядає трохи недобудованим.

Штучне (якщо не помиляюсь) озеро з фонтаном.

Прогулюючись далі, ми випадково зустріли одного зі знайомих Божени. Він був на мастер-класі з йоги зранку, а тепер залишався на якийсь інший, який мав от-от розпочатись. Час нам дозволяв побути там ще, тож ми вирішили приєднатись. За ті 20 хвилин нічого особливого не було - всього лише зарядка, а потім - ми пішли.