Білорусь
Вільнюс
Що ж, як я вже писала, наш хост в Тарту був прямо на виїзді з міста до Риги, тому до траси нам було йти зовсім недалеко.
За деякий час очікування, нас підібрав чоловік, який їхав до села, що знаходилось кілометрах в 30-40. Шляхом він нам сказав, що ми вибрали не найкраще місце, бо більшість їде іншим шляхом. Власне, ми в цьому переконались, коли на новому місці нашого стопу було по одній машині за кожні 3-4 хвилини.
Стояли ми хвилин 40, але, врешті решт, нас підібрав чоловік, який їхав в селище неподалік Риги. На кордоні Литви та Латвії були два міста, різниця в назвах яких була лише в одній літері) По кілометрах же, відстань, якщо і була, між кордонами, то максимум в 1-2.
На кордоні стояла автівка поліцаїв. Як нам пояснив водій, вони, у зв'язку з епідемією серед свиней, вибірково перевіряють транспорт з не-латвійськими номера на предмет наявності м'яса. За деякий час до цього взагалі проводили дезінфекцію - обприскували машини якоюсь рідиною.
Чоловік висадив нас під Ригою та ми швидко доїхали до вже знайомого залізничного вокзалу. Якщо чесно, то про останній стоп я нічого не записала, а тому навіть і не пам'ятаю, хто то був.
Вже у Ризі ми написали Едгарсу, хлопцю, який нас вписував, що будемо шукати електричку до Юрмали та скоро приїдемо. На що він відповів, що якраз зараз неподалік залізничного вокзалу та забере нас на машині) Автостоп левел Бог - навіть без виходу на трасу)
Їхати було, в принципі, недалеко, але він казав, що із початком вересня затори значно збільшуються з-за того, що батьки везуть дітей до навчальних закладів (на той момент їх майже не було).
Юрмала доволі простягнута берегом моря, саме з-за цього, як я зрозуміла, наприклад, в місті немає такої собі центральної залізничної станції. Коли ми в'їхали в місто, ми навіть не зрозуміли, бо не було як такої різниці між ним та передмістям. Будинок був не на самій окраїні, але, тем не менш, житлові котеджі все так же були перемішані зі старими лісами.
Розмістились ми на другому поверсі дерев'яного будинку. Це був саме такий будинок, в якому робляться всякі ванільні та мотивувальні до подорожей та відпочинку на природі фотки: дерев'яні сходи, книги, стопка теплих речей, ліс за вікном, глечики з квітками, мангал у дворі, сліди постійного невеличкого ремонту чи коробки з речами, велосипеди та купа інших речей, які створюють певний затишок та відчуття відпочинку від повсякденної метушні.
Дізнавшись, що море зовсім поряд, ми, звісно, розклавши речі, рушили туди.
Шлях лежав через ліс, який був безпосередньо у самого узбережжя.
Велосипедні доріжки
У лісі було дуже багато чорниці. Вже по поверненні, Едгарс казав нам, що вона вже стара, але я цього якось не помітила, коли об'їдалась нею)) Ваня та Коля, як франківські жителі та постійні відвідувачі Карпат, більш звикли до неї, але не я) Тому втрачала можливості зупинятись кожного разу, як бачила більш менш ягідний кущик.
Те відчуття, коли йдеш, йдеш лісом, бах - і море. Розсуваєш колючі гілки та відразу стаєш на м'який пісок - наче відкриваєш дверцята шафи та потрапляєш в Нарнію) Шум хвиль та тонкий запах хвої одночасно - відчуття, які у мене до цього не з'єднувались в одне ціле.
Цього разу ми також мали змогу спостерігати неймовірний захід.
А, можливо, він був зовсім звичайним, просто під впливом урбанізації повсякденності кожний, який побачений не червоними відблисками з-за багатоповерхівок або помічений тим, що час увімкнути світло, мені здається неймовірним.
Цього разу я вже не купалася, бо, хоч вода і була не зовсім холодна, та лінь було сушити мокрі речі. А Бородатий ще й айсбакетчелендж зробив.
На відміну від попереднього пляжу, тут навіть була кабінка для перевдягання.
Неймовірно круто: сидіти на піску пустого, безлюдного узбережжя, слухати шум хвиль, які деколи дістають до п'яток, дивитись на бризки їх зіткнень, пофарбовані в багряно-жовто-блакитні кольори сонця, вдихати запах хвої та не думати ні про які проблеми.
Вперше побачила такий мурашник)
Поки ми гуляли, хлопець вже встиг зробити барбекю, яким нас ввечері пригостив.
По поверненню Едгарс пригостив нас вечерею. Виявилось, що він працює сисадміном в компанії, яка займається мережами. Працює в Ризі, живе в Юрмалі)
Також він нам показував таймлапси та відео про Латвію, ми ж в свою чергу розповідали про свій край)
До речі, помітили біля сход великий латвійський прапор та палиці. Хлопець розповів, що в Латвії кожний червертий - кацап. Корінне населення їх дуже не любить та усіляко намагаються не допустити істерик про "ущємлєніє", як у нас (поки що, як видно, вдало)
Наступного дня ми планували стопити до Литви, щоб знову через Білорусь повернутись додому. А я ще хотіла встигнути на кубок в Кіровоград. Тому домовились, що Едгарс, як буде їхати на роботу в Ригу, захопить і нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар