Будапешт, Нійрегіхаза, Угорщина

Початок:
Білорусь
Вільнюс

Рига
Балтійське море

Таллінн

Тарту

Юрмала

Варшава

Катовіце

Брно

Чекала я під Брно десь хвилин 15, поки не зупинився чоловік, який їхав до Будапешта. Точніше, він їхав по роботі на північ Румунії, але через угорську столицю.

Знову почались розмови про Україну, рашку і всяке таке. Він порівнював теперішню ситуацію з тим, коли Чехія втратила частину території при згоді Англії, Франції та Німеччини.
Цікаво, що словаки та угорці дуже не люблять друг друга. А у перших та у чехів ще доволі багато чехословацьких номерів на автомобілях. Тому, коли, наприклад, угорські поліцаї зупиняють когось на дорозі, або за порушення, або просто для перевірки, то ставлення дуже змінюється, коли дізнаються, що чех, а не словак)

В принципі, мені не обов'язково було повертатись через Будапешт, були і коротші шляхи. Але я так люблю це місто, що вирішила заїхати. Будапешт є доволі великим хабом для авіакомпаній (особливо, для візейра), тому майже всі попередні подорожі починались з нього. Але, навіть у 100500 раз із задоволенням гуляю набережною Дунаю серед мостів угорської столиці.

Пішохідна вуличка в центрі міста. З туристами, сувенірами, кафешками та крамницями)

Цього разу знайшла на набережній, судячи за все, нові лавочки, трохи подовжені, що на них можна було полулежати та насолоджуватись вогнями замків старої частини міста. Що може бути крутіше)

З Будапешта до Ньіредьхази я дісталась трьома фурами.
На першій я доїхала до заправки, потім зупинилась друга. Шляхом водій заїхав розвантажився та поїхав далі. Але шляхом виявилось, що в нього закінчується час, який він може їхати (якщо не помиляюсь, то після 8 годин треба робити паузи). Тому він сказав, що зараз буде їхати хтось з його колег та він попросить підібрати. Яке ж було моє здивування, коли зупинилась фура, яка підвозила мене перший раз))
Це при тому, що жоден з двох водіїв не знав англійською та спілкувались ми якось жестами.

Тож, вже після обіду я доїхала до Ньіредьхази, погуляла трохи містом та пішла стопити вже до Захоня.
Місто доволі маленьке (хоча не найменше в Угорщині), але погуляти там було доволі приємно. А з моїм рюкзаком на мене всі постійно обертались. Мабуть, туристи там - не дуже звичайна справа)

До Захоня я чекала машину хвилин 25. В принципі, у випадку її відсутності до темряви, я могла піти на залізничний вокзал та доїхати тягою, але мені пощастило, не було треба витрачати гроші на квитки)
Таким чином, вже ввечері (чи вночі, як подивитись) я була в Чопі, звідки майже відразу попрямувала до Львова на останньому вільному плацкарті, який був в касі)